Час перед свiтанком - Сомерсет Вільям Моем

- По правді кажучи, практично єдина перевага яка у мене є у Військовому міністерстві , - це те, що я вмію тримати рот на замку, і, повірте мені, того, як деякі шишки стріляють собі в обличчя, досить, щоб у вас волосся встало дибки. І ви знаєте, після того, як я занурився в роботу з десяти до шести по самі вуха, я радий викинути це з моєї голови на решту дня. Як тільки я закриваю за собою двері свого кабінету, я ніколи не думаю про неї.

Вона знала, що це неправда; вона знала, що, коли він сидів у глибокому замисленні біля каміна і дивився на мерехтливе полум'я, його думки були зайняті проблемами, які займали його протягом дня. Але вона не наполягала. Згодом вона виявила в ньому деякі речі, про які ніколи не підозрювала. Одного разу вони зустрілися за вечерею з послом іноземної держави і його дружиною. Роджер сидів поруч з нею, і, на деякий свій подив, Мей побачила, що він пнувся зі шкіри, щоб бути з нею таким же чарівним, як він вмів. Вона ніколи раніше не бачила, щоб він приділяв будь-якій жінці більше уваги, ніж того вимагала ввічливість. Після вечері він знову сів поруч з дещо масивною красунею і відкрито фліртував з нею. Коли вони сіли в таксі, щоб їхати додому, Мей досить сухо сказала:

- Ви, здається, дуже добре ладили з дружиною посла.

Він захихикав, і навіть у темряві вона побачила блиск в його очах.

- Ви думаєте, я добре робив свою справу?

- Прекрасно.

- Бісова дурепа, вона думає, що чарівна. Я дав їй роботу.

- Я не зовсім розумію яку.

- Люба, це так само просто, як носик на вашому прекрасному обличчі. Її чоловік сказав їй качати мене, і я дозволив їй качати мене. Вона проковтнула все, що я їй сказав, і я впевнений, що сьогодні ввечері дроти зв'язку будуть зайняті.

Мей помовчала хвилинку.

- Ви були напрочуд переконливі.

- Я й сам думаю, що влаштував досить гарну виставу.

Іноді, коли Роджеру доручили більш відповідальну роботу, вони запрошували на обід військових аташе різних посольств. Він був такий відвертий, такий люб'язний, такий простодушний, що ніхто не міг припустити, що в усьому, що він говорив, був прихований мотив; і якщо в цьому веселому маленькому зібранні, збуджений вином і зігрітий власним добрим спілкуванням, він дозволяв собі натяк, який був майже необережністю, тільки Мей могла запідозрити, що це було розраховано. Тоді вона не знала, чи захоплюватися його проникливістю, чи бентежитися його дволичністю.

Одного ранку, відкривши газету, Мей побачила, що британський офіцер був заарештований і звинувачений у шпигунстві на користь Італії. Для неї це було своєрідним шоком, тому що одного вечора Роджер привів його на вечерю в їхню квартиру, і вона знайшла його дуже приємним. Протягом декількох днів люди не говорили ні про що інше. Цей матеріал був розміщений на першій сторінці. Але Мей поняття не мала, що Роджер якимось чином пов'язаний з цим, поки одного разу, зустрівшись за сніданком з його керівником, той не привітав її з хорошою роботою, виконаною її чоловіком.

- Я не впевнений, що ми коли-небудь зловили б цього негідника, якби не Роджер. Він працював кілька місяців, а коли закінчив, у нас були чавунні докази. Він добре попрацював.

Того вечора вона розповіла Роджеру те, що сказав його керівник.

- Насмілюся сказати, що я попрацював не так вже й погано. Не так-то просто було отримати докази на цього хлопця; він був обережний, як лисиця. Я повинен був бути уважним; одна помилка, і він перестрибнув би через Канал.

- Він здався мені досить милим, - сказала Мей.

- Він міг бути дуже забавним. Я бачив його досить часто. Він поняття не мав, що ми вийшли на нього. Бачили б ви його обличчя, коли його заарештували.

Роджер лиховісно захихикав.

- Що вони з ним зроблять?

- Я думаю, дадуть йому років десять. Я б його повісив.

Він сказав це так люто, що Мей здригнулася і подивилася на нього. Його очі були безжальні. Вона дрижала. Вона зрозуміла, що, якби це було необхідно, і він вважав себе виправданим, Роджер ні перед чим би не вагався.

Поступово Мей змирилася з монотонністю свого подружнього життя. Вона сказала собі, що чекала занадто багато. Нерозумно було скаржитися, тому що її дівочі мрії так і залишилися незадоволеними. Іноді вона думала про них з сумною посмішкою. У неї не було ніяких реальних причин скаржитися на свою долю. У неї був чоловік, який був відданий їй і пишався нею; всі говорили їй, що він блискучий, і здавалося, що його чекає блискуча кар'єра; він був добрий і уважний і був вірний їй. Він був дуже вдячний їй; з усіх питань, крім своєї роботи, він розмовляв з нею як чоловік з чоловіком і надавав значення її думці. У неї була приємна, симпатична квартира, і хоча вони були далеко не багаті, їй ніколи не доводилося урізуватися і економити, щоб звести кінці з кінцями. У майбутньому розташовувався Грейвні Холт, цей прекрасний будинок з усіма скарбами, що містяться в ньому, прекрасними садами і широко поширювальним парком, а також численними заходами, які має спричинити за собою володіння маєтком.

Після того як вони прожили в шлюбі чотири роки, Роджера послали до Японії в якості члена місії і він був відсутній три місяці. Це був перший раз, коли вони розлучилися, і через кілька тижнів вона відчула себе більш самотньою, ніж коли-небудь, і поїхала погостювати в Грейвні. Вона дуже легко увійшла в те життя, яке вела до заміжжя. На наступний рік Роджер знову поїхав до Ірану, потім відправився в Австралію, Єгипет і Туреччину. Він був явно радий бачити її, повертаючись з кожної подорожі, але через день або два впадав у свою стару манеру приймати її як належне. У неї виникло роздратоване почуття, що йому подобається повертатися до неї з чимось на зразок того почуття, яке він відчував, повертаючись до свого улюбленого крісла і зручності своєї старої куртки для гольфу. Він був поглинений своєю роботою більше, ніж будь-коли. Вона не могла не знати, що заради цього він був готовий без вагань пожертвувати її почуттями, її спокоєм, її благополуччям. Він часто залишався у Військовому міністерстві до одинадцятої вечора, телефонуючи за чверть