Прогулянка - Роберт Отто Вальзер

бідний письменник, себто перошкряб, а краще сказати — homme de lettres, я маю втіху утримувати себе досить сумнівним доходом. Що ж до якогось накопичення капіталу, то на нього, звісно, немає й натяку. Я стверджую це з великим жалем, не впадаючи при цьому від згаданого сумного факту ні в розпач, ні в ридання. Як кажуть у таких випадках — кручусь як можу. Я не купаюсь у жодній розкоші; ви можете оцінити це з першого погляду. Моє харчування можна окреслити як ощадливо-достатнє. Вам могло спасти на думку, що я володію не одним джерелом доходів; але я змушений чемно, хоч і рішуче, відкинути це враження, як і всі пов’язані з ним домисли, і сказати просту голу правду, яка без огляду на жодні обставини полягає в одному: я не скаржуся на перебір у багатстві та нестачу в бідності — і прошу вас ласкаво взяти це до відома. У неділі я не смію показатися на вулиці, бо не маю святкового одягу. Своїм добропорядно-ощадливим життєвим трибом я нагадую мишу-полівку. Навіть у горобця кращі перспективи збагачення, ніж у теперішнього вашого платника і звітувальника. Я написав кілька книжок, які, на жаль, не сподобалися публіці; наслідки цього для мене просто гнітючі. Не маю найменшого сумніву, що ви мене зрозумієте й тим самим увійдете в моє фінансове становище. Суспільного положення, як і громадського визнання, в мене катма — це ясно як Божий день. Щодо таких, як я, своїх членів суспільство, здається, не виплекало взагалі жодних обов’язків. Живе зацікавлення художньою літературою зустрічається дедалі рідше, зате безжальна критика, що її всі, кому не ліньки, спрямовують проти наших писань, закладає підстави для дальших втрат і, мов гальмівна колода, стримує вможливлення бодай найскромнішого добробуту. Звісно, на цьому світі ще є доброзичливці, благодійники і благодійниці, які час від часу шляхетно зволять мене підтримати; однак подарунок не є доходом, а підтримка маєтком. З усіх цих промовистих та переконливих причин, вельмишановний пане, я хотів би просити вас про відмову від будь-якого податкового підвищення, що його ви недавно оголосили, а також благати вас про найнижчу з можливих оцінок моєї платоспроможності».

Пан начальник, чи то пан податківець, на це сказав: «Але всі бачать, як ви лиш гуляєте!»

«Гуляти, — була моя відповідь, — я просто змушений; завдяки цьому я оживаю й підтримую зв’язок із навколишнім світом, без чого не зміг би написати й півлітерки чи видати із себе жодної поезії віршем або прозою. Без прогулянок я вмер би, а моє покликання, що його я люблю так гаряче, задихнулося б. Без прогулянок і збирання вражень я не зміг би укласти найпростішого звіту, найменшого твору, не кажучи про якусь довшу новелу. Без прогулянок я не зміг би проводити жодних досліджень і спостережень. Така розвинута й мудра, як ви, людина повинна вмить із цим погодитися. Під час приємних розмірених прогулянок мене навідують тисячі перспективних і корисних думок. Замкнутий удома, я жалюгідно всихав би й конав. Прогулянка несе мені не тільки здоров’я і радість, але й користь. Вона розвиває мене професійно і в той же час приносить особисте задоволення: тішить, освіжає, сповнює силою; вона дає насолоду й разом із тим має здатність надихати і спонукати мене на дальшу творчість, розгортаючи переді мною матеріал із безлічі речей та предметів, що його я потім удома піддаю старанній обробці. Прогулянка завжди повниться надзвичайно вартісними явищами — побаченими й відчутими. На приємній прогулянці частіше зауважуєш, як усе навколо аж роїться від образів, живих поезій, чарівних візій та природної гармонії — навіть якщо вона, прогулянка, вкрай коротка. Природа, як і краєзнавство, в усій красі відкриваються чуттям уважного перехожого, який, зрозуміла річ, повинен до них виходити з широко відкритими й нічим не затуманеними очима — якщо тільки хоче збагнути прекрасний сенс і животворну, шляхетну ідею прогулянки. Подумайте лиш, яка вбогість, яка поразка судились би поетові, коли б сама природа, материнська, батьківська й дитинно красива, не омивала б його знову і знову зі своїх джерел добра та краси! Подумайте також, яке велетенське й дедалі більше значення має для поета цей різновид навчання, ця золота блаженна освіта, що її він, ніби у грі, здобуває на свіжому повітрі! Без прогулянок і пов’язаного з ними споглядання природи, без цього ніжного й водночас повчального напучування я не лише почуваюся загубленим — я ним є. Людина, що виходить на прогулянку, повинна з найвищою любов’ю та уважністю поставитися до всього, що їй зустрінеться — до дитини, собаки, комара, метелика, горобця, хробака, квітки, чоловіка, будинку, дерева, рівчака, слимака, миші, хмари, гори, листка, як і до, наприклад, нікчемного й викинутого жмутка паперу, на якому миле школяреня вивело свої перші незграбні літери. Найвищі й найнижчі, найсерйозніші та найкумедніші речі йому однаково гарні, близькі та цінні. Свою чутливу самозакоханість і легку вразливість йому краще із собою не брати. Свій допитливий погляд він повинен навсібіч розчиняти в навколишньому безкорисливо і нееґоїстично; занурений цілком у вдивляння і роздивляння, він повинен знайти в собі сили, щоби піднятися над самим собою, своїми наріканнями, потребами, нестатками та злиднями, тобто відвести їх убік, наче вірних, чудово навчених і саможертовних, не в одному бою випробуваних солдатів, поставити їх на місце і забути. У противному разі він прогулюється лише на півдуші й півуважності, а це нічого не варте. Він щомиті мусить відкриватися співіснуванню, співпереживанню та захопленню — і він, сподіваюся, здатний на це. Він повинен зуміти і напевно зуміє піднятися до найвищого ентузіазму, як і спуститися у сходженні до самих низин буденності. Але коли він самовіддано й вірно розчиняється в речах і запалюється любов’ю до всіх предметних проявів, то стає щасливим: обов’язкову-бо людину виконаний обов’язок завжди робить щасливою і внутрішньо зміцнює. Дух, відданість і вірність ощасливлюють його і підносять високо над власною непомітною особою, про яку нерідко йде недобрий поголос як про неробу та волоцюгу. Його мінливий досвід збагачує і звеселяє його, заспокоює й ушляхетнює, а своїм змістом часто межує з досягненнями точної науки, хоч як неймовірно це звучить і хоч як легковажно сприймають навколишні позірного прогульника. Та чи знаєте ви, що у своїх думках я працюю вперто й напружено, я активний у найкращому сенсі цього слова, хоч на чийсь погляд можу здаватися бездумним і бездільним нікчемою, що справляє найгірше враження загубленого між синявою й зеленню, вічно