Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Читаємо онлайн Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
посісти цей пост не маємо змоги: ми мусимо згори керувати геть усіма галузями великої справи відродження нації — і в житті внутрішньому, і на міжнародній арені. До того ж… надіємось очолити незабаром жаданий уряд сподіваної української держави…

Грім оплесків укрив слова Грушевського:

— Слава! Сподіваємось держави! Жадаємо уряду!

Під грім оплесків Винниченко опустив підняту руку. Престиж його, отже, не підірвано. А Петлюра — що ж? Кінець кінцем, хтось же, справді, має очолити, раз він, Винниченко, обтяжений місією керування всіма справами згори. Нехай вже й Петлюра. Все ж таки признав себе знову соціал–демократом. Отже, через фракцію — а голова фракції він, Винниченко, — завжди можна буде прибрати його до рук.

В залі тим часом, на відзнаку обрання голови майбутньої української армії, дружно заспівали старовинної:

Попереду Дорошенко Веде своє військо, Військо запорізьке Хорошенько…

На тому військовий з'їзд і був закритий.

Керівник військової справи на Україні Симон Петлюра вийшов на трибуну і подав свою першу команду: делегатам з'їзду вишикуватись у військову лаву і рушати на майдан перед Софією — для урочистого всенародного оголошення ухвал з'їзду і першого в новітній історії України параду українських вояків!



6

Делегати селянського з'їзду вже чекали на Софійському майдані.

Юрба делегатів під будинком «Присутственных мест» виглядала розмаїто й мальовничо. Більшість були статечні господарі — достойні представники повітових та волосних «селянських спілок», у синіх чумарках та плисових штанях. Інші красували у празникових, міського крою, «спінжаках» поверх гарно вишитих сорочок. Зовсім мало було в солдатських гімнастерках, ще менше — в зношених гунях — як–от Оксентій Нечипорук.

День випав напрочуд гожий та погожий: ні хмаринки в небі, але й спеки не було — з–за Дніпрової кручі повівав ласкавий вітерець. Понад квітами вже бриніла бджола. Серце раділо і втихомирювалась душа. На дзвіниці Софії бемкав великий дзвін — повагом, з довгим відлунком, як до відправи. Делегати скидали шапки і побожно хрестилися. Хрестився і Оксентій Нечипорук.

Софіївський майдан цього ранку виглядав урочисто, як ніколи раніше.

Під будинками від Рильського провулку аж до мурів Софії стрункими шеренгами вишикувались готові до параду шістнадцять рот Першого українського імені гетьмана Богдана Хмельницького полку: в кожній роті було понад норму козаків — двісті і вісім. Завтра з такого полку дуже просто створити цілу дивізію. Козакам новоутворюваного полку видано зовсім нове обмундирування — з цейхгаузів російської армії, але з жовто–блакитними петличками, а на голову — ватяні папахи з випнутим, на манір старовинного шлика, червоним верхом. Полк мав відбути сьогодні урочистий акт: скласти «лицарську обітницю», тобто — прийняти військову присягу.

Командир полку, полковник Капкан, гарцював по майдані конем сюди і туди. їздець з нього був хоч куди, кінь під ним — Дубрівського кінного заводу. Зодягнутий був полковник у щойно справлений, старовинного козацького крою, за зразком костюмерної театру Садовського, жупан зеленого сукна — з ломберних столиків до картярства, та в рясні червоні шаровари — з дамського шовку «креп–сатен». На голові він мав чорну смушеву шапку з довжелезним червоним шликом, тороченим золотим церковним позументом, з золотою ж китичкою з штофних крісел — на вершечку. Чоботи — червоного сап'яну з підківками, без острогів.

Раптом полковник осадив коня, аж дубрівський жеребець здибився і бризнув піною через вудила.

— По–зір! — подав команду полковник.

Козацькою лавою наче перебігла хвиля: брязнула збруя, шурхнули підошви по брукові, пристукнули закаблуки і, як врізана, впала мертва, могильна тиша: з стану «вільно» полк переладнався на «струнко».

Полковий оркестр на правому флангу заграв:

А чи пан, чи пропав — двічі не вмирати. Гей, ну–те, хлопці, до зброї!

З гирла Володимирської вулиці, з–поза Ірининської каплички, випорснула неодмінна скрізь зграйка вуличних хлопчиків — і з'явилась лава делегатів військового з'їзду.

Попереду — в довгополому літньому макінтоші, на взірець посесорського «пильника», — віючи білою бородою, дріботів, злегка підскакуючи за широким маршовим кроком колони, голова Центральної Ради — сам професор Грушевський.

Обабіч, відступивши крок, йшли Винниченко з Петлюрою.

Винниченко — в елегантному сірому фланельовому костюмі та сірому ж, шовковому з муаровою стрічкою, «котелку».

Петлюра — в кашкеті «керенка» та френчі з слідами щойно зрізаних погонів.

Трохи позаду, відступивши ще три кроки, — завжди до послуг, — крокувала в своїй австрійській тужурці особиста секретарка голови Центральної Ради, хорунжий австрійської армії панна Софія Галечко.

Після того несли великий жовто–блакитний стяг із написом «Спогадаймо славну смерть лицарства–козацтва, щоб не втратить марно нам свойого юнацтва». Двоє прапорщиків — один безусий, другий з бородою, обидва з оголеними шаблями, — карбували церемоніальний крок, ескортуючи перший військовий прапор відроджуваного українського війська. За прапором виступали чітким ладом — по шістнадцять в ряд — делегати військового з'їзду: сорок один ряд, сорок другий — неповний.

Полковник Капкан блиснув шаблею вгору — і три з половиною тисячі козацьких горлянок, як випал з гаківниць, гримнули — «слава!» Полковник змахнув шаблею тричі — і вигук «слава» перекотився

Відгуки про книгу Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: