Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

... Підхоплюється туман лебединим крилом, і на видному показуються вже обриси Литви — не Руси-України. Височіє в Києві на горі замок литовського воєводи...

— „Литовське велике князівство не було державою українською, — звучить, розходиться луною голос історії. — Але українські князі й пани були глибоко прив'язані до Литовської держави, служили їй із щирого патріотизму, обороняли її й дбали про її могутність. Бо в цій державі вони мали окремі соціяльні права — звільнення від різних данин, право утримувати свої військові частини, право мати владу вад своїм населенням. Ну, а населення, статистична маса"...

... Підгортається крило історичного туману з другого боку — і вже немає й Литви, а вже розпросторилась „од мо-жа до можа" „Жеч Посполита Польська". І пішли до неї на службу численні українські роди — покатоличились, ляхами стали. І запитував розпачливо в своїм „Френосі або лементі" (1612 р.) Мелетій Смотрицький: „Де тепер той безцінний камінь-карбункул, блискучий як світильник, як сонце між зорями — дім князів Острозьких? Де інші і також безцінні камені — славні доми руських князів: Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Чарторийські, Пронські, Ружинські, Соломирецькі, Головчинські, Крошинські, Масальські, Горські, Соколинські, Лукомські, Пузини та інші незчисленні, що їх довго було б перелічувати?"

Позбавлений своєї „провідної верстви", український народ став „неповним", скаліченим організмом, а селянство застогнало в кріпацькій неволі...

... Бурхливий порив бурі відкидає геть усю запону історичного туману — і заграло багатобарвно під бунчуками й прапорами козацтво на чолі з своїм „богоданим" гетьманом Богданом Хмелем. На тисячі гін від Дніпрового лиману й до Сяну залунав потужною хвилею спів^звага: Гей, не дивуйтесь, добрії люди,

Що на Вкраїні повстало...

...Козацька держава — Гетьмднщина. Після батька Хмеля — Юрась Хмельниченко („до булави треба голови"), потім Іван Виговський, знов Хмельниченко, а далі Тетеря, Брюховецький, Дорошенко, ще раз Юрій Хмельницький, потім того Многогрішний, Самойлович, Мазепа й інші гетьмани з ласки „білого царя Московського". За більш як сто років існування цієї автономної деріжави знов виробилась „провідна верства" — козацька старшина, що поневолила поспільство. Найвиразніше Мазепа приклав до цього руку; він же хотів накласти „кріпкий мундштук і на розгнуздане Запоріжжя", опору українських вільностей... І тому народ не пішов за ним, як він поєднався з Карлом XII Шведським...

...Разом із старшиною поневолювала народ і церква, зокрема манастирі, що мали своїх „посполитих", кріпаків, і ті робили на них. А як, наприклад, „посполиті" с. Ястребщини покозачилися, чернігівський архиєпископ Йоан Максимович видав року 1706 „окружне послання", а в ньому писав: „За таку їхню самоволю відлучаю їх, з домами їхніми, від божої благодаті й взаємнення християнського і забороняю1 допускати їх у храм'и божі, а як хто з них або- в домах їхніх потире — не ховати, хто народиться — не христити. А хто їх прийме в свій дім чи до них піде, — і на таких це моє не благословенство пошириться".

Отаке то те християнство і така його „любов до ближнього"!

... Цариця Катерина уже серед білого дня (бо від історичного туману не залишилося й сліду!) скасувала Гетьманщину (1764 р), знищила Запоріжжя (1775 р.), а нове „благородне російське дворянство", колишня козацька старшина, сподіваючись збагатитись на цій ліквідації своєї держави, „залишило цю націю чекати обіцянки божої з неба" („Історія русів", кінець XVIII в.). І насунулась на Україну важка хмара — дворянсько-поліційна імперія Росія. Повставали проти покріпачення турбаївіці, та несила їм була вже виборсатись...

Рабство. Темрява... :І от раптом веселий, зневажливий сміх -

Серед мертвої тиші почувся... То сміявся Іван Котляревський. (М. Вороний).

...Я так ЇЇ, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю! (Т. Шевченко).

... Український П'ємонт — Галичина...

... Революція 1905 року в Росії...

...Революція 1917 року в Росії. Українська Народна Республіка. Скоропадщина („і знов тиран? і знов неволя?" __П. Тичина). А селянство хоче „землі й волі", і їм це обіцяють російські більшовики. А „українці"... теж обіцяють... А над селянством же тяжить ще й національна несвідомість як наслідок довготривалої бездержавности.

Ще гірше з міським робітництвом, майже заспіль зденаціоналізованим...

...Отаман Горобець лупнув очима: в „учительській" стояла ранкова сірява, просіяна крізь замерзлі шибки. Чи він спав? То були сновидива чи його думки?

Підвівся й подмухом згори вниз погасив непотрібний уже ліхтар. Прислухався: у двері щось наполегливо стукало.

— Увійдіть!

До „вчительської" кулею влетів поручник Василик. Як завжди, туго затягнутий портупеєю, при зброї.

— Що сталось? — ступнув йому назустріч отаман Горобець, здивований і стривожений таким його незвичайним,

раннім приходом.

— Більшовики порядкують у Коші, як у себе дома! — скрикнув поручник Василик неприємно-верескливим голосом. Він просто кипіві з люті, а його холодно-блакитні очі уникали зустрічів з поглядом 'Отамана Горобця, — знак, що та лють була якось скерована й проти отамана.

— Що це? — насторожився й собі отаман. — Докір на

мою адресу?

— Не докір...

— Кажіть конкретніше, пане поручнику!

— Не докір, а констатація факту. Цієї ночі втік більшовицький аґент Овечка. І вартовий разом з ним ізник. Просто не знаєш, на кого м'ожна з певністю покластись. У кожному з тутешніх людей притаєна зрада...

— Перебільшуєте, пане поручнику. Ми маємо чесних, відданих Україні вояків...

— Що більше цікавляться вашим соціялізмом, ніж Україною?

— Чи не хочете ви цим сказати, що це я, соціял-демо-крат, розбещую вояків? Чи вам мало тих польових бого-служб, що я на них ганяю людей? Чи вам мало цього компромісу з мого боку?

— У тому то й справа, що для вас це тільки вимушена поступка. А люди це відчувають, і це породжує небезпечні настрої, розхитує дисципліну.

Отаман спалахнув:

— То чи не жалкуєте ви вже, що визволили мене