Синi етюди - Микола Хвильовий
- Чого ж це ви мовчите, Варваро Трохимiвно Петренкова? - говорив далi крамар i дивився на Варю своїми маленькими пiдмасленими очима.Сумлiваєтесь?.. Воно й правда: камунiчеська платформа не пройшла, тiкають по чiм попало!
Варя стояла перед крамарем i перелякано дивилась на нього. Та й що вона скаже йому, коли вона давно вже в його властi? Пiде на нього пожалiється? Пiде до свого дальнього родича, Iвана Панасовича, i розповiсть йому про думки Карпа Сидоровича? Нi, вона цього нiколи не зробить, бо тодi вже напевне генерали її не помилують.
- А це ж… що це ви собi набiгали, Варваро Трохимiвно? - говорив крамар, сально посмiхаючись i пальцем тикаючи у Варин живiт.- Вiд гражданського мужа? Хi-хi!.. Камунiчеський приплод для нового офiцерського режиму? Непогана справа - що й казати!.. Та тiльки - звиняюсь! Хто його знає, де цей приплод опиниться. Звиняюсь!
Тут крамар уже не мiг не зiрватись iз тону й, пiдбадьорений свiдомiстю, що Варя добровiльно мусить вiддати себе на глум i нi в якому разi не пiде на нього скаржитись, заскреготiв зубами й дав волю своїм схованим почуттям.
- Звиняюсь! Господа генерали тобi, Варко, не подарують камунiчеської пропаганди. Звиняюсь!
- Що ви кажете, Карпе Сидоровичу,- не стерпiла тут перелякана Варя.Коли ж це я пропаганду вела? Невже ви не знаєте, що я нiколи не була в партiї?
- Ти не була в партiї? А чому ж ти тодi в гражданськiм браку состояла з камунiстом? Ну? Ну, от скажи менi? Чому? Захотiлось камунiчеського? От тобi й буде комунiчеський! - Тут Карпо Сидорович раптом облизався й засюсюкав: - Я, звiсно, не проти природи… Воно й шлюха - чоловiк… Але зачем ти, дєтка, завагiтнiла? Зачем не зробила аборту? От що мене мучає!..
На доказ того, що його й справдi мучає, Карпо Сидорович нервово висякався й тяжко зiдхнув. Варя мовчки стояла серед вулицi. В грудях їй було тiсно й неприємно. Варя думала: "Треба тiкати". Але Варя, мабуть, так би й не втекла, коли б не випадок. Словом, Варя таки примушена була, мало не остаточно вирiшивши не покидати Богодухова, знову передумати своє вирiшення й не тiльки передумати, але й справдi покинути свiй рiдний городок.
Це трапилося не тодi, коли можна було порiвнюючи добре влаштуватись в якомусь з потягiв, що евакувались на пiвнiч, навiть не за тих душних днiв, коли козачi роз'їзди були в якихось двадцяти верствах вiд повiтового мiстечка - це трапилося якраз в останнiй день.
Нiч була гаряча. Грози не було, але далекi зоряницi аж до ранку палахкотiли по всiх кiнцях повiтового мiстечка. Чути було короткi пострiли. I на цей раз не тiльки обивателi не наважувались трошки поспати, але й активнi дiячi робiтничо-селянського уряду нiяк не могли рацiонально використати подарованi їм судьбою години вiдпочинку. Все було в тривозi. Центр города вже давно змертвiв, та цiєї ночi вiн був особливо мертвий. Ранок прийшой надзвичайно тривожний. До дев'ятої приблизно години решток загонiв робiтничо-селянського уряду не видно було. I, тiльки коли вже байдуже гаряче сонце височенько зупинилось над городком, по порожнiх вулицях заторохкотiли полковi обози вiдступаючої армiї. О дванадцятiй приблизно годинi розiрвався перший шрапнель. Ворог був уже пiд "стiнами города". Ярина Федорiвна, що її дуже тривожила Варина судьба, навiть цього дня не стерпiла не вийти з дому. Повернулась вона захекана й червона.
- Ох, Варко! Ох, донечко моя! - сказала вона, важко дихаючи й сiдаючи на ослiнчик.- Зустрiла я, значить, зараз Iвана Панасовича. Так ти слухай, що вiн каже менi…
Тут бублешниця змовкла й раптом заплакала.
- Та що ж вiн каже, мамо! - затривожилась Варя.- Ну говорiть же, не мучайте мене!
До Ярини Федорiвни пiдiйшов i Трохим Климентович: в таких випадках, коли плакала бублешниця, вiн, завжди до всього байдужий i завжди трохи п'яненький, мовчки зупинявся бiля своєї дружини й дивився на неї чомусь здивованими очима.
- Що вiн каже? - промовила нарештi Ярина Федорiвна крiзь сльози й витираючи очi кiнцями голов'янцї хустки.- А от що вiн каже. Як почув вiн, що ти сидиш досi в городi, так як сплесне руками, як не закричить! Що це ви, каже, зi своєю донею надумали? Чи не тронулись розуму? Невже ж, каже, думаєте, що її бєлi не розстрiляють? (Так i сказав, голубонько, "розстрiляють"!) Я йому те, iнше, навiть про вагiтнiсть твою згадала. А вiн менi своє. Невже, каже, забули, що Сергiй, цебто чоловiк твiй, у "чецi" служив? Я йому те, iнше: мовляв, чим же моя донька винна, що вiн у "чецi" служив? Так вiн i слухати не хоче. Негайно, каже, кличте до мене товаришку Варю (цебто тебе так називає) i бiльше, каже, я з вами й розмовляти не хочу… цебто зо мною. Ну, оце я й прибiгла. Думаю: як уже моя Варка товаришкою стала, то вже тут треба щось мiркувати… Ой, бiдна моя головонько!
Ярина Федорiвна знову заплакала. Трохим Климентович ще бiльш поширив свої здивованi очi. А Варя зблiдла й мовчить.
- Невже ж таки, доню, тебе можуть розстрiляти?.. Бєлi, значить, афiцери?
- Бог його знає… Може, й розстрiляють,- нарештi промовила перелякана Варя.Карпо Сидорович дуже нахваляється… Та далi Варя вже нiчого не промовила. Ярина Федорiвна гнiвно подивилась на неї й скрикнула:
- Так чого ж це ти менi цього ранiш не говорила? Ну?
- Про Карпа Сидоровича? Та хiба ж я вам не говорила?
- Про якого там Карпа! Про те, що тебе бєлi розстрiляють?
- А я ж почiм знала, мамо? - почала було Варя.- Та ви ж i самi менi не радили тiкати…
- Я не радила? - ще голоснiше скрикнула Ярина Федорiвна.- Та я ж тiльки не радила тобi зв'язуватись з цим жевжиком камунiчеським, з цим твоїм Серьогою… щоб вiн тобi…
- Мамо! - в свою чергу скрикнула Варя.- Що ви говорите? Навiщо ви на мене набрiхуєте?
Ярина Федорiвна вдарила об поли руками.
- Я набрiхую?.. Ой, Варко, гляди, щоб я тебе й сьогоднi не вибила.
- Ти того… не дуже! - вставив своє слово й Трохим Климентович.- Щоб, значить, як мати каже…
Але Ярина Федорiвна вже нiчого не казала й знову витирала очi кiнцями своєї голов'яної хустки: в цей надто тривожний момент вона не могла до кiнця показати свого характеру. Ярина Федорiвна тому не могла показати характеру, що вона (ах. Боже мiй!), вона нiчого не розумiє, буквально нiчого, в цих "камунiчеських та афiцерських" справах, тому що вона - не будемо
