Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Синi етюди - Микола Хвильовий

Синi етюди - Микола Хвильовий

Читаємо онлайн Синi етюди - Микола Хвильовий
боялася, що в неї вiднiмуть її дитину.- Синочка народила. Вiд камунiчеського бiльшовика.

Немовля запищало. Партизани ще тiснiшим колом оточили ясла. Всi цi суворi вояки робiтничо-селянського уряду дивились на Варю такими зацiкавленими очима, нiби й справдi Варина дитина раптом розв'язала їм якусь надзвичайну загадку.

- Так, значить, вiд камунiчеського бiльшовика? - промовив вражений в саме серце товариш Матвiй i, зробивши надзвичайно серйозне обличчя, замислився.- От гражданський случай. Сключитєльний!

Старого артилериста, дуже, до речi, сентиментальну людину, так зворушив цей "гражданський случай", що вiн навiть нi з того нi з сього сльозу змахнув з правого ока. Старий артилерист далi вже нiчого не мiг промовити. Мовчали i всi iншi партизани. В клунi зупинилась така урочиста тиша, нiби в яслах лежав не Варин карапет, а син легендарної богоматерi - легендарне немовля Iсус. Якраз над яслами, де лежала Варя зi своєю дитиною, ворожий снаряд кiлька днiв тому прорвав.стелю (товариш Матвiй запевняв, що це зовсiм випадково, бо й справдi бiльше таких вдалих пострiлiв супротивник уже не робив), i тому якраз над яслами стояли голубi далi вранiшнього лiтнього неба. Десь пiд стрiхою цвiрiнькали горобцi i так весело й бадьоро iржали за повiтками конi, що навiть близька одноманiтна перестрiлка бiля Мерла не викликала суму й важких думок. Варя тиснула до своїх грудей своє маленьке дитинча, i загадкова посмiшка (чи то щастя, чи то зажури) так i не злiтала з її надхненного обличчя. Зрiдка вона позирала на партизанiв, i те, що вони мамулувате топталися на одному мiсцi, що вони невiдомо для чого оточили її, що вони, не знаючи, що їй говорити, тiльки чомусь нiяково посмiхалися дитячими, наївними, такими ж, як Варя, посмiшками - це Варю зовсiм не бентежило. В цих молодих i старих, бородатих i безусих обличчях вона вiдчувала щось велике, незрозумiле, щось рiдне й одночасно чуже, щось близьке й одночасно далеке, але все-таки щось таке, що з його власти їй вже нiколи не вирватись. Перервав безгомiння той же товариш Матвiй i таким же занадто серйозним та врочистим голосом:

- Так що життя чоловiчеське возродилось! Вiд камунiчеського бiльшовика! - фiлософськи вiдзначив товариш Матвiй.- Ну, що жi пущай живе паходной малютка на здоров'я! А тебе, Варю, всi ми, можна сказати, од лиця всiєї нашої робочо-крестьянської маси поздоровляємо з новорождьонним сином i так що просимо не турбуватись.

Але не встиг товариш Матвiй договорити останнiх слiв, як на Мерлi в цей момент енергiйно затарахкали ворожi кулемети. Ворог, мабуть, вирiшив перейти в наступ. Вiдсутнiсть снарядiв у партизанськiй батареї пiдбадьорила його. Червоне як кров сонце вже лягло на обрiй i обiцяло гарячий день гарячого, завзятого бою. Партизани посунули з клунi. Першим вискочив заклопотаний Iван Панасович. Зацвiрiнькав горобець i стих. Знову енергiйно зататакали ворожi кулемети й десь, уже тривожно, заiржав партизанський кiнь. Над Красним Кутом розiрвався шрапнель.

- Iч, як кроє, падлець! - сказав товариш Матвiй, прокидаючись вiд своєї врочистої промови.- Ну, нiчого, не турбуйся, Варю - ми його зараз трохи припинимо. Вiдпочивай зi своїм малюткою спокiйно… А якщо буде невдержка, то для такого случаю ми тобi й пiдводу забронiруємо.

Товариш Матвiй насторожився, ще трохи постояв i рiшучо рушив за ворота.

Клуня зовсiм спорожнiла. Горобцi, що стихли було, знову завзято зацвiрiнькали. Десь закричав пiвень i хтось когось далеко покликав. Словом, Варя залишилася сама.

- Баю-бай! - глибоко зiдхнувши, в перший раз несмiливо промовила вона i пригорнула дитину до своїх грудей.- Баю-бай!

Дитина стала засинати. Але й перевтомлена за нiч Варя теж вiдчула, як злипаються їй очi… Та й чому їм не злипатися, коли їй так спокiйно на душi, нiби й справдi нема нiякої перестрiлки, нiби й справдi тривога нiколи й не безумствувала над Красним Кутом. Варя починає згадувати товариша Матвiя, i кожного разу, коли вона згадає його, на її серце лягає якийсь досi незнаний їй нiжний бiль…

…I так пройшло кiлька хвилин i нарештi кiлька годин. Уже давно красний Кут вiдкурив порохом гарячого, завзятого бою, вже давно зникла "забронiрована пiдвода" десь далеко за ворiтьми клунi, а героїня "сключитєльного гражданського случаю" i досi була в станi якогось химерного забуття. Лежить Варя, "канєшно", в клунi того ж таки краснокутського крамаря, а їй здається, що вона лежить десь за тисячу верстов, десь бог знає де, мало не на небесах. I, значить, дивиться Варя в ворота. I бачить Варя: на сходi сходить зоря. Така велика й така червона, як кров… I нiч.

Надворi тепло, i в клунi тепло. Струмки нiчного вiтру нiжать її обличчя. Немовля раз у раз дригає своєю пухкенькою нiжкою, i з ясел летить золота солома. Десь на пiвднi, на полтавськiй дорозi (Полтава, як вiдомо, вiд Красного Кута на пiвдень), спiвають Баринi богодухiвськi подружки. Пiсня якась химерна… така iнодi буває осика восени! I Варi чомусь боляче… Можна сказати, i радiсно i боляче!.. Чи, може, тому, що згадала свiй Манастирський закуток? Хто його знає - може, й не тому!.. Варя пригорнула своє тепленьке немовля до своїх набухлих грудей i дала йому в його вогкенький ротик свою грушоподiбну сiсю. Дитина схопила її сiсю й раптом вiдхилилася. Тонкий струмок Вариного молока вирвався й полетiв пiд самiсiньку стелю. Варя схопила очима цей бiлий, аж слiпить, струмок молока в червоному свiтлi вiд зорi, що вже давно розповзається по клунi, i кудись здивовано дивиться наївними очима. I чує Варя, як десь гавкають собаки: "гав! гав!" "Пiзно чи нi?" "Мабуть, пiзно"… Закукурiкав пiвень - голосно й завзято, i Варя подумала: "Мабуть, червоний як кров". Тодi тепле молоко, що дзюрчить у вогкому ротику її маленької дитини, вже здається їй червоним, мало не святим вином.

- Ку-ку-рiку! Ку-ку-рiку! - кричить голосно й завзято пiвень…У городськiй школi, де вчилася Варя, "канєшно", вчили й "закону божому". От i згадала вона. I стало їй трошки страшно i трошки радiсно: вона то - що й говорити - звичайна собi Варя з Манастирської, але от i богоматiр теж народила в яслах своє дитинча. Виходить, що її синок, як немовля Iсус. Тодi пригадала Варя нiч з Вiфлiємською зорею i подивилась у ворота.

На сходi, там, де Богодухiв, але, мабуть, багато далi за її повiтовим мiстечком стояла в небi червона як кров зоря. "Очевидно, завтра буде добрий день" - думає Варя й дивиться в прозоре повiтря, в дiру покрiвлi, що вiд ворожого снаряда. Голубе небо аж слiпить їй очi своєю блакиттю. I хочеться їй сильнiше, якмога сильнiше притиснути до

Відгуки про книгу Синi етюди - Микола Хвильовий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: