Проби - Мішель Монтень
Бувають і в філософії фальшиві й уразливі правила. Приклад, наведений нам на те, аби вивищити особисту вигоду над даним нами словом, не досить, попри всі обставини, мене переконує. Опришки впіймали вас, а потім пустили на волю, взявши з вас присягу заплатити певну суму. Неслушно б хтось твердив, що чесна людина вільна від свого слова і не потребує платити, вирвавшись із їхніх рук. Справа стоїть інакше: те, що обава звеліла їй зробити, вона зобов'язана зробити і потім, без обави. Якби вона навіть зневолила лише мій язик, а не волю, я все одно повинен твердо триматися мого слова. Щодо мене, коли часом траплялося слову необачно зриватися з уст, випередивши думку, я завжди соромився зрікатися того, що обіцяв. Інакше, зі щабля на щабель, ми зведемо нанівець права тих, хто може покладатися на наші присяги й клятви. Ніби на справжнього мужа може вплинути ґвалт. Цицерон, Про обов’язки, III, 30. Особисті інтереси можуть вважатися за законні і вибачати нам за клятву лише в єдиному разі, якщо ми обіцяли щось зле і несправедливе: бо право цноти вище над право нашого зобов'язання.
Я вмістив колись Епамінонда у першій лаві кращих людей і не відступлюся від цього. Як же високо розумів він свою повинність, він, який ніколи не вбив жодного переможеного його правицею, який не дозволив собі навіть задля безцінного добра — свободи батьківщини — згладити тирана або його поплічників без дотримання форм правосуддя. Він теж уважав за лиху людину, хай і доброго обивателя, того, хто серед ворогів і в запалі січі не милує зустрінутого по стороні супротивній приятеля чи гостя. Ото душа пречистого гарту! Вносити в наймужніші і найґвалтовніші діяння доброту і людяність та ще й доведені до такої витонченості, яку тільки можна знайти в філософських школах. Чи то було від природи таке велике серце, могутнє і гартоване в змаганні з муками, смертю та убозтвом, чи його пом'якшило самовиховання, але воно зробилося надзвичайно ніжним і щирим. Страхітливий кров'ю і залізом, він пре, топчучи і крушачи, супостата, непереможного для кожного іншого; і нараз у розпал і гущі січі опускає додолу меч, побачивши свого гостя і приятеля. Власне, він умів командувати на війні, якщо був здатний відчувати докори доброго серця у самому запалі її, у найпекельнішому вогні, в нестямі кровопролиття. Бо це диво: вкладати в такі вчинки якийсь образ справедливості, і тільки незломність Епамінонда могла примішувати до них ласкавість і поблажливість найчистішої невинності. Там, де один воєначальник сказав мамертинцям, що права безголосі перед збройними людьми, другий відповідає народному трибунові, що є пора для правосуддя, а є пора для війни, а третій, що брязкіт зброї не дає йому чути голосу законів, Епамінондові ніщо не заважало чути голоси ввічливості і щирої ґречності. Чи не перейняв він у своїх ворогів звичаю офірувати, йдучи на війну, приноси Музам, щоб їхня знада і веселість злагоджували притаманну війні ярість і жорстокість?
Тож не лякаймося слідом за таким великим майстром думати, що якісь речі заказані навіть щодо ворогів; що вселюдське благо не повинно жадати від усіх усього, всупереч особистим підходам; навіть при розриві державних угод пам’ятаючи про права приватника. Тит Лівій, ХХV, 18:
Жодна власть не в змозі запобігти,
Щоб переступу не допустився друг;
Овідій, Листи з Понту, І, 7, 37
і що не всі речі дозволені чеснякові на службі королю чи громадському добру, або законам. Бо вітчизна горує не над усіма обов’язками і для неї корисно мати громадян, які люблять своїх батьків, Цицерон, Про обов’язки, III, 23. Ця наука дуже на часі: нам не треба заковувати серце в залізні бляхи, досить, що наші рамена ними прикриті. Досить вмочати пера в атрамент, не вмочаючи їх у кров. Якщо топтати дружбу, власні зобов'язання, власні слова і покревенство для громадського добра і послуху зверхності — це велич духу і знак рідкісної і особливої цноти, вельми імовірно, нехай нам це дарують, що така велич не може ужитися з душевною величчю Епамінонда.
Огиду будять у мені ті скажені під'юджування заблудлої душі:
Допоки зброя блискає, хай вас не зворушує
Жоден образ батьків, посталих перед вами,
Шановані лиця відганяйте мечем.
Лукан, VII, 320
Позбавмо ж вроджених злосливців, кровопивців і зрадників цієї видимості слушності; забудьмо про таке правосуддя, потворне і біснувате, і більше тримаймося людських взірців. Скільки ж тут може час і приклад! Під час домової війни у потичці проти Цинни Помпейовий вояк убив брата, не пізнавши його серед ворогів, із сорому й жалю сам одібрав собі життя; кілька років по тому, на іншій домовій війні такого ж самого народу інший солдат, убивши власного брата, зажадав нагороди від зверхників.
Зле аргументує той, хто чесність і красу якогось вчинку доводить його корисністю; і зле висновує, гадаючи, що кожен зобов'язаний робити такі вчинки і що корисний вчинок чесний для кожного:
Не все однаково для всіх підходить.
Проперцій, III, 9, 7
Візьмімо за приклад найпотрібнішу і найкориснішу з людських спільнот, а саме шлюб; та ось собор святих отців вважає, що чесніше не одружуватися, і забороняє брати шлюб найшанованішій касті; так ми віддаємо до стада не таких цінних коней.
Розділ II
Про жаль
Інші творять людину; я ж її описую і змальовую тут особистість, обдаровану досить убого. Якби мені випало ліпити її заново, я б створив її, звичайно, геть-то відмінну. Тепер діло пропаще. Риси мого мальовидла не збиваються з дороги, дарма що повсякчас змінюються і розбігаються. Світ — це тільки вічна гойдалка. Все, що міститься в ній, без угаву хитається: земля, кавказькі бескети, єгипетські піраміди, як гамузом, так і самі собою. Навіть сталість є не чим іншим, як трохи сповільненим хитанням. Я не можу усталити мого предмета. Він гойдається і кренделі виписує, ніби
