Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А - Айн Ренд
Зараз Даґні шкодувала про свій вибір, дивлячись на цих чоловіків. Вона почувалась тривожно винною у безсенсовості, немов гайнувала час, намагаючись ігнорувати постаті з паноптикуму. В їхніх очах вона бачила бездумну образу, вкрадливість і неживе, асексуальне і брудне поблискування, з якими чоловіки поглядають на рекламу танцювального шоу.
— Яка велика відповідальність, — сказав Юджин Лоусон, — ухвалювати рішення щодо життя і смерті тисяч людей, приносити їх у жертву, коли це необхідно, але ми повинні набратися сміливості й зробити це.
Його м’які губи зобразили щось схоже на посмішку.
— Єдині чинники, на які нам слід зважати — це площа земель і кількість населення, — сухим тоном сказав доктор Ферріс, видуваючи в стелю кільця диму. — Оскільки утримувати надалі лінію до Міннесоти та весь трансконтинентальний рух цієї залізниці неможливо, вибір лежить між Міннесотою і штатами на захід від Скелястих гір, на тій ділянці, що зазнала пошкоджень після краху Тунелю Таґґарта, а також сусідніми штатами — Монтаною, Айдахо, Ореґоном. Тобто, з практичного погляду, йдеться про весь північний захід. Якщо розрахувати площу і кількість голів на обох територіях, стає очевидно, що ми повинні затопити Міннесоту, а не відмовитися від наших ліній зв’язку з третиною всього континенту.
— Я не можу відмовитися від усього континенту, — сказав Веслі Моуч, дивлячись на свій таріль із морозивом. Його голос лунав скривджено й уперто.
Даґні думала про Месабі-Рендж, останнє велике джерело залізної руди, думала про фермерів з Міннесоти, тих, хто ще залишився, найкращих виробників пшениці у всій країні, думала про те, що кінець Міннесоти стане кінцем для Вісконсина, Мічиґана, Іллінойса, бачила червоний подих фабрик, що помирали на індустріальному Сході, — і порівнювала з порожніми кілометрами пісків на Заході, убогими пасовищами та покинутими ранчо.
— Цифри вказують на те, — манірно сказав містер Везербі, — що тривале утримання обох цих територій водночас неможливе. Залізницю і все обладнання з однієї слід розібрати і перетворити на матеріал для утримання іншої.
Даґні звернула увагу, що Клем Везербі, експерт із залізниць, мав тут найменше впливу, а Каффі Мейґс — найбільше.
Каффі Мейґс розвалився у кріслі, слухаючи все це по-покровительському і поблажливо, як порожні теревені. Говорив він небагато, але коли вже щось казав, то коротко й рішуче, зневажливо вищирившись:
— Збав оберти, Джиммі!
Або:
— Чи ти здурів, Весе! Ти маячню городиш!
Даґні зауважила також, що ні Джим, ні Моуч на такі закиди не ображалися. Здавалось, вони з готовністю приймали ці владні вияви його нахабства. Приймали його за свого господаря.
— Нам слід бути практичними, — повторював доктор Ферріс. — Мусимо підходити до цього по-науковому.
— Мені потрібна економіка всієї країни, — повторював Веслі Моуч. — Мені потрібне загальнодержавне виробництво.
— Хіба ви говорите про економіку? Хіба говорите про виробництво? — запитувала Даґні, коли її холодному, чітко вивіреному голосу вдавалося вклинитись між їхніми. — Якщо це так, дайте нам свободу дій, щоб врятувати східні штати. Це все, що залишилось від нашої країни — і від світу загалом. Якщо дозволите нам їх порятувати, ми здобудемо шанс відбудувати решту. Якщо ні — настане кінець.
Нехай «Південно-атлантична залізниця» подбає про той трансконтинентальний рух, який іще існує. Нехай місцеві залізниці подбають про північний захід. Але дозвольте компанії «Таґґарт Трансконтиненталь» узятися за все решту, — віддати всі наші ресурси, устаткування і колії, щоб поновити рух у штатах на Сході. Повернімося до того рівня розвитку, з якого починалось усе в цій країні, але дозвольте нам бодай почати з цього рівня. Ми не відправлятимемо потягів на захід від Міссурі. Ми станемо місцевою залізницею, локальною залізницею промислового Сходу. Дайте нам порятувати нашу промисловість.
На Заході немає більше що рятувати. Можете століттями розвивати сільське господарство за допомогою ручної праці й запряжених волами возів. Але якщо ви зруйнуєте останній завод цієї країни, жодні століття зусиль не дадуть змоги його відновити, зібрати достатньо економічної потужності, щоб він зміг знову запрацювати. Як, на вашу думку, промисловість — чи залізниці — можуть вижити без сталі? Як можливо виготовляти сталь, якщо ви перекрили всі поставки залізної руди? За винятком Міннесоти, хай що там у ній залишилося. Країна? У вас не буде чого рятувати, якщо промисловість загине. Можна принести в пожертву ногу чи руку. Але ви не порятуєте тіла, якщо віддасте його серце чи мозок. Збережіть нашу промисловість. Порятуйте Міннесоту. Порятуйте Східне узбережжя.
Усе марно. Намагаючись заволодіти їхньою розсіяною увагою, вона промовила все це стільки разів, зі стількома деталями, статистичними даними, цифрами, доказами, скільки змогла видобути зі свого втомленого мозку. Все марно. Вони ні спростовували її слів, ні погоджувались із ними. Просто дивилися так, наче її аргументи взагалі не стосувалися теми. В їхніх відповідях не чутно було якогось прихованого акценту — вони ніби щось пояснювали, але Даґні не могла розшифрувати код, яким ці люди користувалися.
— В Каліфорнії біда, — похмуро проказав Веслі Моуч. — Законодавці штату поводяться якось роздратовано. Говорять про відокремлення.
— Ореґон захопили банди втікачів, — обережно мовив Клем Везербі. — За останні три місяці вбили вже двох податківців.
— Важливість промисловості для цивілізації надзвичайно перебільшена, — сонливо мовив доктор Ферріс. — Сьогодні ми знаємо, що населення Народної Республіки Індії багато століть існувало без будь-якого промислового розвитку.
— Люди здатні існувати з меншою кількістю технічних засобів, у нужді та суворій дисципліні, — палко виголосив Юджин Лоусон. — Це піде їм на користь.
— Чорт, невже ви збираєтеся повестись на слова цієї дамочки, невже дозволите, щоб найбагатша країна на світі вислизнула вам крізь пальці? — запитав Каффі
