Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

Абат Карлос Еррера, майже непритомний, опустився на стілець у гауптвахті.

— Бідолаха! — сказала баронеса. — Хіба ж це злочинець?

Ці слова, хоч і сказані на вухо молодому адвокатові, були почуті всіма присутніми, бо в цій жахливій гауптвахті панувала мертва тиша. Іноді трапляється, що деякі привілейовані особи отримують дозвіл глянути на уславленого злочинця, поки він проходить цією гауптвахтою або коридорами; отже, пристав і жандарми, що вели Карлоса Ерреру, не зробили ніякого зауваження. Крім того, завдяки старанності бригадира, який схопив баронесу, між чужинцями й секретним підслідним була досить заспокійлива відстань, що робила неможливими будь-які зносини.

— Ходімо! — сказав Жак Коллен, підводячись із зусиллям.

У цю мить маленька кулька випала з його рукава, а місце, де вона зупинилась, було помічене баронесою, якій вуалетка не заважала добре бачити. Вогка й засмальцьована кулька не покотилась? бо всі ці дрібниці, які на перший погляд не мають ваги, Жак Коллен передбачив заради повного успіху. Коли підслідного відвели на верхню частину сходів, Азія цілком природно впустила свій ридикюль і швиденько підняла його, але, нахилившись, вона взяла й кульку; колір кульки, зовсім подібний до пороху й бруду на підлозі, робив її непомітною.

— Ах, — сказала вона, — серце мені стискається... він умирає...

— Або вдає що вмирає, — відповів бригадир.

— Пане, — сказала Азія адвокатові, — проведіть мене мерщій до пана Камюзо; я прийшла в цій справі... можливо, він схоче побачити мене, перше ніж допитувати цього бідолаху-абата...

Адвокат і баронеса вийшли із гауптвахти з Засмальцьованими й закуреними стінами; але коли вони вже були на сходах угорі, Азія вигукнула:

— А моя собачка?.. О, пане, бідненька моя собачка!

І, немов шалена, кинулась вона в залу “загублених кроків”, питаючи в усіх про свою собачку. Вона добігла до торговельної галереї і кинулась до сходів, кажучи:

“Ось вона!..”

Сходи ці ведуть на двір Арле; зігравши свою комедію, Азія пройшла крізь нього, скочила в один з фіакрів, що стоять на набережній Дез-Орфевр, і зникла разом з повісткою, адресованою Європі, справжнє ім’я якої ще не було відоме поліції.

— На вулицю Нев-Сен-Марк! — крикнула вона кучерові.

Азія могла покластись на цілковиту мовчанку жінки, що торгувала туалетами, пані Нуррісон на ім’я, відомої також під іменем пані де Сент-Естев, яка позичала їй не тільки свою особу, а й крамничку, де Нюсінжен торгував Естер. Азія була тут наче в себе дома, бо вона мала кімнату в квартирі пані Нуррісон. Вона заплатила за фіакр і пішла в свою кімнату, привітавшись з пані Нуррісон так, щоб показати, ніби в неї нема часу обмінятись навіть двома словами.

Опинившись далеко від сторонніх очей, Азія почала розгортати папірці з такою ж самою пильністю, з якою вчені розгортають палімпсести. Прочитавши ці інструкції, вона визнала за потрібне переписати на чистий папір рядки, призначені Люсьєнові, потім спустилась до пані Нуррісон, з якою балакала, поки дівчинка з крамнички ходила на Італійський бульвар по фіакр. Таким чином Азія взнала адреси герцогині де Мофріньєз і пані де Серізі, що були відомі пані Нуррісон через її зв’язки з покоївками.

На ці поїздки й морочливі справи було витрачено понад дві години. Герцогиня де Мофріньєз, що жила в кінці передмістя Сент-Оноре, примусила пані де Сент-Естев чекати більше години, не зважаючи на те, що покоївка передала, постукавши в двері будуару, картку пані де Сент-Естев, на якій Азія написала: “Прийшла з приводу невідкладних заходів у справі Люсьєна”.

Побачивши обличчя герцогині, Азія відразу зрозуміла, який невчасний був її візит; тому вона попросила пробачення, що порушила “відпочинок” пані герцогині через небезпеку, в якій перебуває Люсьєн...

— Хто ви? — запитала герцогиня без будь-яких формул ввічливості, оглядаючи з голови до ніг Азію, яку адвокат Массоль міг признати за баронесу в залі “загублених кроків”, але яка тут, на килимах маленької вітальні палацу Кадіньян, справляла враження плями дьогтю на білому атласному платті.

— Я торгую нарядами, пані герцогиня; адже в таких обставинах звертаються до жінок, що їх професія пов’язана з абсолютною скромністю. Я ніколи в світі не зрадила нічиєї таємниці, і Бог знає, скільки вельможних дам доручали мені свої діаманти на місяць, беручи замість них зовсім подібні, фальшиві прикраси.

— У вас є інше ім’я? — сказала герцогиня, усміхаючись від спогадів, викликаних у неї цією відповіддю.

— Так, пані герцогиня, я пані де Сент-Естев у важливих обставинах, але в торгівлі я звусь пані Нуррісон.

— Добре, добре!.. — жваво відповіла герцогиня, змінюючи тон.

— Я можу, — провадила Азія, — зробити великі послуги, бо ми володіємо таємницями чоловіків так само, як і їх дружин. Я мала багато справ з паном де Марсе, якого пані герцогиня...

— Досить! Досить!.. — скрикнула герцогиня. — Перейдімо до Люсьєна.

— Якщо пані герцогиня хоче врятувати його, треба, щоб у неї вистачило сміливості не витрачати часу на одягання; до того ж, пані герцогиня не може виглядати краще, ніж оце зараз. Ви гарненькі, як херувимчик, слово честі, повірте мені, старій. Навіть запрягати не кажіть, а сідайте зі мною в фіакр... Їдьмо до пані де Серізі, якщо ви хочете уникнути нещастя ще більшого, ніж смерть того ангела...

— Ідіть, я їду з вами, — сказала тоді герцогиня після хвилинного вагання. — Ми вдвох надамо бадьорості Леонтині...

Не зважаючи на справді інфернальну активність цієї Доріни[108] з каторги, пробило вже другу годину, коли вона входила з герцогинею де Мофріньєз до пані де Серізі, що жила на вулиці Шоссе-д’Антен. Але тут, завдяки герцогині, вони вже не втрачали ні хвилини. Обох їх негайно провели до графині; вона лежала на дивані в мініатюрному павільйоні серед саду, сповненого пахощів найрідкісніших квітів.

— Добре, — сказала Азія, подивившись навколо себе, — нас не підслухають.

— Ах, люба моя, я вмираю з розпачу! Слухай, Діана, що ж ти зробила?.. — скрикнула графиня, скочивши немов молодий олень, і схопила герцогиню за плечі та залилась слізьми.

— Зажди, Леонтіна, є обставини, коли такі жінки, як ми, не плакати повинні,