Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— Це все ж дуже невиразно, — сказав Камюзо, побачивши сумнів на обличчі лікаря Консьєржері.
Карлос попросив, щоб таку саму операцію зробили на другому плечі і посередині спини. З’явилось щось із п’ятнадцять шрамів; лікар розглянув їх на вимогу іспанця, і заявив, що спина так глибоко покопана ранами, що тавро не могло б виявитись навіть, якби кат його і наклав.
У цю хвилину ввійшов посильний із поліцейської префектури; він передав панові Камюзо лист і попросив відповіді. Прочитавши, слідчий підійшов поговорити до Кокара, але говорив так тихо, що ніхто не міг нічого почути. Жак Коллен усе ж з того, як глянув Камюзо, угадав, що префект поліції тільки що передав якісь відомості про нього.
“Весь час переслідує мене той друг Пейрада, — подумав Жак Коллен. — Якби я його знав, я б спекався його, як Контансона. Чи зможу я ще раз побачити Азію?..”
Підписавши папір, написаний Кокаром, слідчий поклав його в конверт і подав посильному з канцелярії доручень. Канцелярія доручень є одним із потрібних допоміжних закладів поліції. Ця канцелярія, очолювана спеціальним поліцейським комісаром, складається з поліцейських чинів, які виконують, за допомогою поліцейських комісарів даного кварталу, накази про обшук і навіть арешт осіб, підозрюваних у співучасті в злочинах чи провинах. Ці уповноважені судової влади заощаджують, таким чином, дорогий час судових урядовців, яким доручено слідство.
За знаком судді пан Лебрен і санітар одягли підслідного й вийшли, так само як і пристав. Камюзо сів за стіл і почав гратися зі своїм пером.
— У вас є тітка? — раптом сказав Камюзо Жаку Коллену.
— Тітка? — здивовано сказав дон Карлос Еррера. — Але, пане, я не маю родичів, я невизнаний син покійного герцога д’Оссуна.
Сам до себе він казав: “гаряче” — натяк на гру в хованки, що є, зрештою, дитячим відображенням жахливої боротьби між правосуддям і злочинцем.
— А! — сказав Камюзо. — Та у вас же є тітка, мадемуазель Жакліна Коллен, яку ви влаштували до панни Естер під дивним прізвиськом Азія.
Жак Коллен безтурботно знизав плечима, що цілком відповідало виразові цікавості, з якою вів сприймав слова слідчого; той розглядав його хитро й уважно.
— Стережіться, — відповів Камюзо. — Слухайте мене дуже добре.
— Я вас слухаю, пане.
— Ваша тітка — торгує в Тамплі, торгівлю провадить мадемуазель Паккар, сестра одного засудженого, сама, до речі, дуже чесна особа, на прізвище Ромет. Суд вистежив вашу тітку і через кілька годин ми матимемо остаточні докази. Ця жінка дуже віддана вам...
— Кажіть далі, пане суддя, — спокійно промовив Жак Коллен у відповідь на паузу, яку зробив Камюзо, — я вас слухаю.
— Ваша тітка, яка десь на п’ять років старша за вас, була коханкою огидного Марата. З цього закривавленого джерела випало зерно багатства, яким вона користується. Згідно з відомостями, які я одержав, вона дуже спритна переховувачка, бо досі ще немає доказів проти неї. Після смерті Марата, як каже донесення, яке я маю в руках, вона належала хімікові, засудженому на смерть у дванадцятому році за виготовлення фальшивих грошей. Вона була свідком на процесі. Під час цього зв’язку вона могла набути знань з токсикології. З 12-го року Революції до 1806 року вона торгувала ношеним одягом. Між 1812 і 1816 роками вона була два роки в тюрмі за розбещування малолітніх... Він тоді були під судом за підробку векселів, ви вже залишили той банк, де ваша тітка влаштувала вас на посаду службовця, завдяки вихованню, яке ви отримали, і тій протекції, яку ваша тітка мала від осіб, постачаючи жертви для їх розпусти... Все це, підслідний, дуже мало скидається на вельможність герцогів д’Оссуна... Чи ви й далі будете вперто заперечувати?..
Жак Коллен слухав пана Камюзо, думаючи про своє щасливе дитинство в коледжі ордену Ораторіанців, який він колись закінчив, і це роздумування надало йому справді здивованого вигляду. Хоч як Камюзо вмів допитувати, проте, не міг викликати на цьому спокійному обличчі ніякого руху.
— Якщо ви точно записали пояснення, які я подав спочатку, ви можете їх перечитати, — відповів Жак Коллен, — я не можу змінити їх... Я не бував у куртизанки, як же я можу знати, хто був у неї за кухарку. Я зовсім не знаю всіх тих осіб, про яких ви мені кажете.
— Не зважаючи на ваші заперечення, ми почнемо робити очні ставки, що мабуть, зменшить вашу впевненість.
— Людина, вже один раз розстріляна, звикла до всього, — лагідно відповів Жак Коллен.
Камюзо знову почав розглядати взяті під час обшуку папери, чекаючи повернення начальника таємної поліції і швидкість цього останнього була надзвичайна, бо тепер було пів на дванадцяту — допит почався о пів на одинадцяту, — а пристав прийшов сповістити тихенько про прибуття Бібі-Люпена.
— Нехай увійде, — відповів пан Камюзо.
Увійшовши, Бібі-Люпен, від якого чекали вигуку “Звичайно, це він!” — зупинився здивований. Він не міг пізнати свого “клієнта” в цьому обличчі, покопаному віспою. Це вагання вразило слідчого.
— Зріст — його, будова тіла — його, — сказав агент. — Ага, це ти, Жак Коллен! — провадив він далі, придивляючись до очей, до лінії лоба і вух. — Є такі речі, яких не можна змінити... Це, безперечно, він, пане Камюзо. У Жака є шрам від удару ножем на лівій руці. Накажіть йому скинути сюртук, ви побачите...
Жак Коллен знов був змушений скидати сюртук, Бібі-Люпен закотив рукав сорочки і показав шрам, про який він казав.
— Це від кулі, — сказав Карлос Еррера, — ось іще багато шрамів.
