Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
Азія заговорила тоненьким гугнявим голоском, пояснюючи цьому люб’язному панові, що вона з’явилась на виклик слідчого Камюзо...
— А! В справі Рюбампре!
Процес уже мав назву!
— О, це не я, це моя покоївка, дівчина на прізвище Європа, яка служила в мене одну добу і втекла, побачивши, що швейцар несе мені цей казенний папірець.
Потім, як усі старі жінки, чиє життя минає в базіканні біля каміна, вона, спонукувана Массолем, між іншим розповіла про свої нещастя з першим чоловіком, одним із трьох директорів земельної каси.
Вона спитала молодого адвоката, чи слід їй розпочинати процес із зятем, графом де Гросс-Нарп, від якого зазнавала багато лиха її дочка, і кому саме закон дозволяє порядкувати її майном. Массоль не міг, хоч як намагався, виявити, чи повістка була послана господині, чи покоївці. У першу хвилину він задовольнився тим, що кинув оком на цей судовий документ, форма якого прекрасно відома, бо для більшої швидкості він надрукований наперед, і секретарі судових слідчих мають тільки заповнювати білі місця, залишені для імені та адреси свідків, часу явки тощо. Азія примушувала його розповідати собі про палац правосуддя, хоч знала його краще, ніж сам адвокат. Нарешті вона спитала, о якій годині приходить цей пан Камюзо.
— Зазвичай судові слідчі починають допит близько десятої.
— Тепер за чверть десята, — сказала вона, подивившись на гарненький годинничок, справжній шедевр ювелірного мистецтва, який примусив Массоля подумати: “І де тільки, чорт забирай, не ховається багатство...”
У цю хвилину Азія прийшла в ту темну залу, яка виходить у двір Консьєржері і де вартують пристави. Побачивши крізь вікно ґрати, вона скрикнула:
— Що то за величезні стіни?
— Це Консьєржері.
— Ах, це та сама Консьєржері, де ваша нещасна королева... Ах, як би мені хотілось побачити її камеру!
— Це неможливо, пані баронеса, — відповів адвокат, що вів фальшиву вдову під руку, — треба мати дозвіл, а його дуже важко дістати.
— Мені казали, — провадила далі вона, — що сам Людовик XVIII зробив латинською мовою напис у камері Марії-Антуанетти?
— Так, пані баронеса.
— Хотілося б мені знати латинь, щоб вивчити слова цього напису! — відповіла вона. — Як на вашу думку, може пан Камюзо дати мені дозвіл?..
— Це його не стосується; але він може вас провести...
— А допити? — сказала вона.
— О! — відповів Массоль, — підсудні можуть почекати!
— Та правда ж, вони йому підсудні! — наївно зауважила Азія. — Але я знайома з паном де Гранвілем, вашим генеральним прокурором.
Цей вигук магічно вплинув на приставів і адвоката.
— Ах, ви знайомі з паном генеральним прокурором! — сказав Массоль, думаючи вже про те, щоб спитати ім’я і адресу цієї клієнтки, яку послав йому випадок.
— Я часто зустрічаюся з ним у пана де Серізі, мого друга. Пані де Серізі — моя родичка через Ронкеролів.
— Але якщо пані хоче зайти до Консьєржері, — сказав один із приставів, — вона...
— Так, — сказав Массоль.
І пристави пропустили адвоката і баронесу; вони незабаром опинились у невеличкій гауптвахті, до якої ведуть сходи з “Мишачої пастки” — в місці, прекрасно відомому Азії; це, як ми бачили, було щось подібне до спостережного пункту між “Мишачою пасткою” і шостою палатою, крізь який усі повинні проходити.
— Спитайте ж цих панів, чи прийшов пан Камюзо, — сказала вона, приглядаючись до жандармів, що грали в карти.
— Так, пані, він тільки що вийшов з “Мишачої пастки”.
— “Мишача пастка!” — сказала вона. — Що це таке?.. О, яка ж я дурна, що відразу не пішла до графа де Гранвіля!.. Але в мене немає часу... Проведіть мене, пане, щоб я могла поговорити з паном Камюзо, поки він вільний.
— О, пані, ви встигнете ще поговорити з паном Камюзо, — сказав Массоль. — Коли ви йому передасте свою візитну картку, він звільнить вас від потреби чекати вкупі з свідками. В суді уважно ставляться до таких дам, як ви ... у вас є картки?
У цю хвилину Азія і її адвокат були саме навпроти вікна гауптвахти, звідки жандарми можуть бачити рух ґратчастих дверей Консьєржері. Жандарми, виховані в пошані до захисників удів і сиріт, і обізнані, крім того, з привілеями адвокатської мантії, терпіли кілька хвилин присутність баронеси, супроводжуваної адвокатом.
Молодий адвокат розповідав Азії такі жахливі речі, які тільки може розповісти про ґрати молодий адвокат. Вона не хотіла вірити, що засудженим на смерть робили “туалет” за тими гратами, які їй показували, але жандарм підтвердив це.
— Як би мені хотілось побачити це!.. — сказала вона.
Вона і далі стояла, базікаючи з жандармом і з адвокатом, поки не побачила, що з-за ґрат виходить Жак Коллен, якого підтримували двоє жандармів; перед ним ішли пристави пана Камюзо.
— Ах! Ось тюремний духівник, який, звичайно, підготував якого-небудь нещасного.
— Ні, ні, пані баронеса, — відповів жандарм. — Це підслідний, що йде на допит.
— У чому ж його обвинувачують?
— Він причетний до тієї справи з отруєнням...
— О, я дуже хотіла б подивитись на нього...
— Вам не можна залишатись тут, — сказав бригадир, — бо цей секретний в’язень пройде крізь нашу гауптвахту. Ось, пані, ці двері ведуть на сходи...
— Дякую, пане офіцер, — сказала баронеса, прямуючи до дверей; раптом вона кинулася на сходи з криком. — Де ж я?
Цей вигук досяг вуха Жака Коллена, якого вона хотіла таким способом підготувати до зустрічі. Жандарм кинувся за пані баронесою, схопив її поперек тіла і поніс, немов пір’ячко, до п’яти жандармів, що виструнчились, як один чоловік, бо в гауптвахті до всього ставляться з недовір’ям.
Це було свавілля, але потрібне свавілля. Адвокат і собі двічі вигукнув “Пані! Пані!”, зовсім переляканий, бо він дуже боявся скомпрометувати себе.
