Другий чоловік, Ларрі Трамблі

йому копняка, змушує прибирати кухню, мити туалети або готувати йому чай. Самюель більше не робить ніякої хатньої роботи, залишає за собою тільки покупки. Його небезпечна гра з Мосьє якимось чином зближує його з Мадам. Доходить до того, що він переконує себе, ніби навіть зможе покохати її, коли так триватиме й далі. Демонструє у ліжку більшу зухвалість, утикається лицем у її вульву, яку лиже язиком.

Одного дня Самюель вбиває собі в голову, що теж з’їде з глузду, як той папуга-убивця, коли й далі спатиме в одній кімнаті з Мосьє. Більше не хоче дихати з ним одним повітрям уві сні. Одержимий, він не може думати ні про що інше, окрім як позбутися Мосьє.

На другому поверсі поряд з туалетом розташована кімната, в якій зберігається всякий непотріб. Тісне, погано освітлене приміщення з одним-єдиним віконцем, заткане павучим мереживом, заповнене розпарованими стільцями, дитячим ліжком, тріснутими горщиками для квітів, поламаними іграшками й абажуром з іншої епохи. Запилюжений мотлох, усе, що колись викинули і про що з часом забули.

Самюель береться переконати Мадам зробити там спальню для Мосьє. Вона погоджується, як на щось не варте її уваги. Він починає діяти. За кілька годин звільняє місце, спалюючи оте порохно в саду. Мосьє з напруженим здивуванням спостерігає за раптовою операцією з прибирання. Самюель не просить у нього ніякої допомоги. І на кожне з його запитань каже зачекати — мовляв, Мосьє скоро дізнається причину такої метушні.

Коли настає вечір і Самюель встановлює ліжко Мосьє у цьому місці, що й досі, незважаючи на гіркуватий запах дезінфектантів, тхне пилом й екскрементами гризунів, він очікує на скандал. Однак Мосьє не протестує, не скаржиться, а зачиняється у своїй новій спальні.

Він ніколи не ступав до цієї кімнати після того, як у ній померла його маленька донька. Коли він лежить на тому самому місці, де лежала вона, йому здається, що він чує її переривчасте дихання. Почервонілими очима бачить, як вона стискає ляльку, яку просила дати їй щоразу, коли засинала.

Сад

Самюель уже давно не почувався так добре. Одного ранку він підводиться з думкою оживити закинутий сад. Мадам дозволяє без вагань і виділяє достатньо грошей. Самюель випускає застояну воду з озерця з лататтям, чистить щіткою керамічні плитки, наймає людину, щоб встановити відповідну систему фільтрації. Зриває з сарайчика для реманенту виткі рослини, що геть вкрили його стіни. Збирає каміння з довгої земельної ділянки, засипає її пухкою землею, підрізає шовковиці, прибирає сміття. Висаджує багато трояндових кущів, три цитринові дерева й алею папороті в тіні низької огорожі з боку провулка. Перефарбовує садовий столик і крісла, які знаходить під брезентом у сарайчику.

Мадам споглядає з вікна спальні, як він працює, приносить йому власноруч приготовану воду з цит­риною. Підбадьорює його, витирає піт з його чола, чим розчулює Самюеля до сліз. Після двох місяців старанної роботи, протягом яких він знову відчув у своїх м’язах те, що наївно називав «радістю життя», сад було не впізнати. З-під його рук виник маленький рай. Мадам приготувала йому сюрприз, купила яскраву, гарно розмальовану парасолю, яку він встановив над столом. Колібрі починають плутати її з квіткою й надаремне намагаються видобути їжу з її величезних пелюсток. У них обох з’являється звичка обідати щонеділі в затінку цієї пишної квітки. Мадам дозволяє собі випити вина. Самюель теж хотів би пізнати його смак, а ще більше довідатись, як воно діє. Вона залишається непохитною: ніякого алкоголю чоловікам. Вона розповідає йому про жахіття, пережиті жінками, які дозволяли своїм чоловікам пити разом з ними. Ті жінки опісля завжди жалкували. Чоловік, коли вип’є, скочується до вульгарності, непристойно поводиться й ганьбить честь своєї дружини.

— Трапляються чоловіки, які втрачають свою мужність, стають справжніми покидьками. Й опиняються врешті на вулиці, кинуті своїми жінками. Ти ж не хочеш, щоб і з тобою таке сталося?

Вона ставить йому це запитання, спорожнюючи свою склянку. Вони часто ведуть такі розмови про алкоголь, які завжди закінчуються однаково. Мадам весело дивиться на нього, бере за руку й веде під крону великої шовковиці. Недільне вино робить її грайливою, й перед очима Самюеля постає зухвале дівчисько, яким вона б і мала бути. Сп’яніла й радісна, вона підкидає свій одяг в повітря, дещо чіпляється за гілля у них над головою, виставляє напоказ свої втомлені груди й довгі ноги, що вже втратили пружність. Звиклому до запаху її тіла Самюелю відомо, як продовжити задоволення Мадам, не зменшуючи власного.

Оті ігри під шовковицею були їхніми найщасливішими митями, радісною спонтанністю їхніх дій. Мадам не любить його, вона любить його тіло. Її бажання спрямоване на його руки, на його торс, його стегна, бороду, яку вона невтомно пестить, на його губи, які вона розтуляє своїм нетерплячим язиком. Вона п’є його ще не зів’ялу молодість, а Самюель, погоджуючись, знаходить у цьому полегкість.

Море

Відродження саду знаменує нову еру. В рутині повсякдення вони діляться митями ніжності, які дивують їх самих. Ніжні порухи народжуються з їхнього крихкого порозуміння. Якось увечері Мадам повертається з роботи з єдиною квіткою, прекрасною райською птахою, загорнутою в шовковистий папір. Вона незграбно дарує її Самюелеві, наче грає роль, яку не мала змоги відшліфувати на репетиціях. Він дякує їй поцілунком, вона ж поквапливо йде, ховаючи збентежену посмішку. А він іще довго зберігатиме той шовковистий папір, розгладжений і складений, ніби напарфумлений носовичок для кишені, навіть після того, як квітка зів’яла.

Самюель боїться розчарувати її, тому іноді симулює задоволення, якого не відчуває, надає своїм рухам рвучкості. Коли входить у неї, змушує себе перебільшено тремтіти, переривчасто стогне, чим стимулює її тіло й призводить до оргазму. Що фальшивіше поводиться тіло, тим кращим коханцем він видається. Саме в цей період вони їдуть на море святкувати його тридцятиріччя. Вона часто обіцяла йому повезти його туди, та ніколи не дотримувала слова. Щоразу знаходила причину анулювати таку жадану подорож. Тож у день від’їзду, коли вони нарешті вийшли з будинку, щоб добратися до вокзалу, у Самюеля палали щастям очі.

В усі дні, що передували від’їзду, він поводив себе так, наче збирався дістатися кінця світу, а не проїхати лише кілька годин поїздом. Мадам, яку розважав такий його запальний і грайливий настрій, зарезервувала кімнату в готелі, що виходила на пляж і дорого їй коштуватиме. «Я намагаюся дати тобі все найкраще», — любила повторювати вона протягом тижня, сповненого нетерпінням і хвилюванням.

Самюель бачив море лише раз, та ніяких спогадів у нього