Андріївський узвіз - Володимир Діброва

Студент: Як можна без питань? Немає питань — нема й відповідей. Нема відповідей — я завалю екзамен. Так?

Келдиш: Ні.

Студент: А як? Будь ласка, поясніть!

Келдиш: Добре. Пояснюю. Всі питання — однакові. Кожне з них зводиться до дуже простого вибору. До "так" чи "ні". Оце й є твоя відповідь. Вірний вибір.

Студент: Для мене це дуже абстрактно.

Келдиш: Навпаки. Немає нічого більш конкретного.

Студент: Але хіба можна наперед визначити, що є "так", а що — "ні".

Келдиш: Ні, не можна.

Студент: От бачите!

Келдиш: Бачу. А ти?

Студент: Я?

І в цю мить він знаходить свої питання. їх важко не помітити. Вони нагадують вкриті снігами скелі, оточують його з усіх боків і затуляють вихід. Але йому чомусь не холодно і не страшно. Він знає, що та хвиля, яка з’явилася після зустрічі з дівчиною в коридорі університету, винесе його де скід.

Келдиш: Бачиш?

Студент: Так!

І от, склавши іспит, студент вирушає в бік моря, на березі якого розташований студентський табір. Він їде, щоб знайти там дівчину і вже ніколи не розлучатися з нею.

Все, що з ним зараз відбувається, схоже на книжку з малюнками. В ній він крокує автострадою, і, водночас, ніби читає про це. Сюжет так закручено, що неможливо відірватися.

Перший розділ. У ньому з вікна вантажівки описується краса рідної природи, даються назви злакових, кущів, дерев і висловлюється кілька мудрих думок.

В другій половині розділу він потрапляє на придорожний базар, де, купуючи в немолодих сільських жінок дари їхніх городів, не може не милуватися народною гідністю й красою. Там же ж оспівується чорнозем.

А ночує він просто неба, в копиці, хоча зараз тільки кінець червня, а копиці з соломою з’являються на полях у жнива, десь на початку серпня. Але це не суттєво.

Як би там не було, він спить у полі, його гризуть комарі, і над ним стільки допитливих зірок, що розділ кінчається думками про вічність і про його місце в ній.

У наступному розділі студента мучає спрага від пляшки напою "дюшес", який він купив і влив в себе на заправці. Дуже потужна річ — "дюшес", бо під його впливом студент іще й потерпає від проносу, внаслідок чого до самого кінця розділу нарікає на життя. Одна з його скарг — на брак грошей. Він так швидко зірвався з дому, що у батьків не було, що йому дати. Вони пообіцяли направити йому грошовий переказ, як тільки він опиниться на місці. Але туди треба ще попоїхати.

Під вечір він з’їздить з траси, бо в містечку неподалік живе один з його університетських товаришів. Адреси він не знає, але після низки пригод все ж знаходить його будинок. Товаришеві батьки радо приймають студента, але кажуть, що їхній син зараз у свого діда в селі, й невідомо коли повернеться.

Черговий розділ — це гімн гостинності. Він починається з описів пухової перини, на якій студент спав, і ковдри, якою він накривався, і настійки з кімнатних запахів, на які накладаються випари страв, що його ними частують кілька днів поспіль. Бо де йому поспішати? Син, кажуть йому батьки, скоро повернеться.

Гімн стає ще голоснішим, коли студент каже, що він таки їде. Йому в дорогу натоптується мішок з харчами. Розділ кінчається сценою проводів на автостанції. Водій задлявся з відправленням, і, коли він, нарешті, залишає станцію, назустріч йому на повній швидкості мчить інший автобус, у якому сидить студентів товариш. Батьки помічають це і лебединими криками зупиняють обидва транспортні засоби.

Наступний розділ — про спокуси. Товариш весь тиждень збирається на море. Він туди їде не сам, а зі своєю дівчиною й її подружкою. Там у родичів дівчини — будинок. Товариш умовляє студента приєднатися до них.

Цілий будинок, на місяць, на морі, з вином, на тлі гір!

Дні минають у трапезах, дружніх розмовах і довгих прогулянках, гуртом і парочками, у бік річки. В ніч напередодні виїзду студент виходить із хати й мандрує пагорбами. Тут він згадує за промінь, намацює його, стискає немов канат, і той підказує студентові єдино вірне рішення.

Передостанній розділ наповнений, в основному, водіями вантажівок, серед яких майже немає позитивних персонажів. Побачивши на дорозі студента, що проситься до них, вони вернуть пику. А, може, це й добре, каже він собі. За інших обставин вони б могли бути піратами. Які продали б мене в рабство. А то й зарізали б.

Сутінки застають його на пересипу, що веде з материка на півострів. По праву руку — одне море, по ліву — інше. Він п’є носом пересолене повітря, спрямовує обличчя на південь і визирає там свою дівчину. Між машин шастають діти з таранькою і в’язками свіжих бичків. Водії проти ночі бояться брати до себе в кабіну незнайомого з рюкзаком. Студент знаходить на березі дірявий човен і моститься на ніч. От якби, ледь блимають жарини його згасаючих думок, так сталося, щоб мене завтра підібрала якась іномарка. I щоб іноземці ті подарували мені якісь книжки. Або джинси. Так, джинси краще.

В останньому розділі його таки підбирає іноземець. Водій здоровенного туристичного автобуса. Австріяк, що