(не) Ідеальний бос - Аксінія Найт

* * * Від імені Алексісу * * *

Після бурхливо проведеного вечора ранок Алекса не залагодився з самого початку. Потрапивши відразу у велику пробку, а потім ще й несподівано опинившись підрізаним на повороті до ресторану, чоловік приїхав майже впритул до початку співбесіди. Він був злий на всіх і ледве стримувався, щоб не відчитати кожного, хто траплявся на його шляху.

Містер Коулман кулею влетів у свій кабінет, грюкнувши дверима. Чоловік більш за все на світі ненавидів подібні ситуації та, подивившись на годинник, зрозумів, що до зустрічі залишилося близько десяти хвилин. Замовивши собі чашку кави, він дістав із ящика столу резюме Ніколь і знову переглянув його, нашвидкуруч відзначаючи деталі, які йому треба було дізнатися.

Рівно о десятій годині пролунав стукіт у двері, і Алексіс дозволив відвідувачеві увійти. На порозі кабінету він побачив білявку зі стрижкою до плечей. Її яскраво-блакитні очі горіли дивовижною рішучістю. З першого погляду було зрозуміло, що це та людина, яка так би мовити «в кишеню за словом не полізе». І хоча чоловікові хотілося помилятися на її рахунок, але з іншого боку її характер міг позбавити його тієї зацікавленості, яка виникла, коли він побачив фото вперше.

– Доброго ранку, містере Коулман! – першою почала вона розмову.

– Міс Флорес! Сідайте! – і дочекавшись, коли дівчина сіла навпроти, вирішив поставити своє перше запитання. – Чому Вам потрібна саме ця робота?

– Мені здається, це дуже дурне питання від господаря ресторану. А навіщо Вам саме цей ресторан? – Алекс трохи посміхнувся на її відповідь, спостерігаючи із задоволенням, як вона легко трималась, наче була впевнена, що її вже прийняли на цю роботу.

– Зараховано, міс Флорес. Тоді мені хотілося б дізнатися, як так вийшло, що у попередньому ресторані Ви пропрацювали лише чотири місяці, хоча до цього був рахунок на роки?

– Відповідь – з особистих причин – Вас влаштує? – у її відповіді відчувалася якась холодність, хоча очі горіли вогнем, ніби вона хотіла спалити одним поглядом.

– Думаю, Ви маєте розуміти, що не влаштує. У нас дорогий, навіть правильніше сказати елітний і досить популярний заклад, і мене не цікавлять працівники, які можуть за кілька місяців піти, – дівчина зневажливо пирхнула на таку заяву і вже збиралася щось сказати, коли Алекс продовжив. – Ми шукаємо помічника не на день і навіть не на тиждень. Кількість клієнтів у нашому ресторані зростає так само, як і кількість тих, хто стає постійними гостями. А це означає одне. Наш шеф-кухар потребує постійного помічника. Я не збираюся потім знову шукати когось на це місце.

– Я вас почула. І оскільки Ви вважаєте, що не може бути причин, з яких співробітник забажає звільнитися, то думаю нам нема про що з Вами більше говорити. Гадаю, співбесіда завершена.

І коли дівчина вже збиралася встати та піти, до кабінету зайшов Жозеф.

– Доброго ранку, Ніколь! – посміхнувся він їй, простягаючи долоню для привітання. Вона прийняла його жест і її погляд трохи пом'якшав.

– Жозефе? Яким вітром? Не чекала на Вас зустріти зараз.

– Дуже радий, що ти прийшла до нас. І сподіваюся, не відмовиш мені в допомозі, – їх мила бесіда почала дратувати боса, і він трохи відкашлявся, привертаючи до себе увагу.

-+ Перепрошую, містере Белл! Але міс Флорес уже йде. Вона вважає, що не варта роботи в нашому ресторані, – голос Алекса прозвучав набагато грубіше, ніж хотілося б.

Жозеф здивовано глянув на господаря і знову повернувся до дівчини.

-+ Містер Коулман каже правду? Ти справді відмовляєшся від цієї роботи?

– Жозефе, вибачте мені. Але саме так. На жаль, у нас із Вашим босом різні погляди на роботу.

– Ні, це не можливо! – обурився шеф-кухар, а потім обернувся до Алекса. – Ви ж мені обіцяли!

– Містер Белл! Пам'ятається, тут я вирішую кого приймати на роботу, а кого ні. Але в цій ситуації я не відмовляв міс Флорес у робочому місці. Тільки я не збираюся нікого вмовляти тут працювати. Це особисто її рішення.

– Містере Коулман, я можу попросити у Вас пару хвилин, щоб переговорити з дівчиною наодинці? – зробив кухар чергову спробу змінити рішення. Алекс уже закипав від злості, йому і без цих розбірок вистачало справ, за які він зранку ще й досі не взявся.

– У вас є п'ять хвилин, – і він вийшов зі свого кабінету. Вирішивши випити ще одну чашку кави, чоловік дав шанс Жозефу переконати це нестерпне дівчисько все-таки залишитися в його ресторані. Босові ніяк не хотілося знову шукати кандидатів на цю посаду. Зробивши останній ковток кави, він вже більш спокійним повернувся до свого кабінету. З порога він побачив, як ці двоє мило розмовляли. І дівчина щиро посміхалася. Риси її обличчя були м'якшими, ніж при розмові з ним, і на секунду чоловік завмер як від наслання, але швидко прийшов до тями і повернувся на своє робоче місце.

– Чи можу я дізнатися, що ви вирішили? – суворим голосом запитав Алексіс, дивлячись по черзі то на Жозефа, то на дівчину.

– У Вас ще будуть питання, які пов'язані насамперед із моїми професійними обов'язками, а не особистим життям? – рішуче подивилася Ніколь на чоловіка.

– У якому ресторані Вас допустили до кухні в повному обсязі?