Не кохай мене - Ольга Джокер

- Я відчуваю, що нога майже не турбує! - продовжую стояти на своєму. — Це буде лайт, порівняно з тим, що я зазвичай робила на тренуваннях. Можна чи ні?

- Ні, - категорично заявляє Сергій Іванович.

- Окей. А чому?

- Ризикуєш отримати повторну травму.

- Я люблю ризикувати, — фиркаю у відповідь.

- У твоєму випадку, Соня, повторна травма призведе до повної заборони спорту до кінця життя. Ти цього прагнеш?

Я відчуваю, як у кабінеті різко стає менше повітря. Легені горять, а в скронях посилено довбає пульс. Заборона на спорт… Я просто не витримаю повторної поразки.

- Скільки мені ще треба чекати? — питаю, нетерпляче постукуючи нігтями по підлокітникам.

- Щонайменше місяць. І потім подивимося на знімки.

Я виходжу з кабінету реабілітолога без колишнього радісного настрою. Відкриваю листування з тренером та відповідаю, що зараз на тренування ходити не зможу. А ось через місяць я обов'язково з'явлюсь на своєму улюбленому корті.

Мобільний у моїй руці оживає, я бачу вхідний дзвінок від Галі.

- Сонь, ти дуже зайнята? - Запитує зведена сестра.

- Залишився басейн, і я вільна, як вітер.

- Слухай, здається, у мене сьогодні виписка, а важке тягати заборонили, — бідкається Галя. — Допоможеш із речами?

- Окей. Незабаром буду в тебе.