Не кохай мене - Ольга Джокер

- Розслабся, - вимовляє він хрипко.

- Не можу!

- Розслабся, Соня. Я вже не перервуся.

Кожна секунда тягнеться як вічність, але я слухняно киваю, давши зрозуміти, що довіряю. Наскільки можу відпускаю себе. З губ все ще зриваються рвані стогони, але стає легше, хоча між ніг, як і раніше, гаряче і сильно пече.

Яр відчуває мене і відпускає зап'ястя. Шкода, що молотити його кулаками вже не хочеться. Він упирається на лікті, його губи обережно захоплюють і відразу випускають мої. Він часто і нерівно дихає, на лобі проступили дрібні бісеринки поту. Таке відчуття, що Яру теж непросто рухатися в мені — занадто тісно.

З кожним новим рухом його стегон я голосно ахаю і ніяк не можу повірити у те, що відбувається. Мій перший чоловік. Все по коханню. Чи не цього я хотіла? Хіба щоб кохання було не тільки з моєї сторони.

- Доросла, чорт забирай, — тихо промовляє Ярослав.

Зморгую сльози, що виступили, і інстинктивно обіймаю його за шию. Вожу пальцями по лопатках, Яр уважно дивиться у мої очі. Сильний і гарячий, він знову смачно пахне... собою.