Втекти від долі - Дана Лонг

У них виявляється сирний суп із яловичиною, запечена сьомга з овочами на грилі, а на десерт штрудель із вишнею. Я розкладаю їжу по тарілках, хоча в мене зовсім немає апетиту. Поколупавши виделкою, я з'їдаю кілька шматочків і відставляю тарілку вбік.

– Дякую, все було смачно, – витерши серветкою губи, я поглядаю на Влада.

– Нема за що. Звертайся, якщо тобі щось знадобиться, – він накриває своєю долонею мою руку, що лежить на столі.

– Знаю, дурне запитання, але все ж таки. Ти як? – його погляд виражає занепокоєння.

– Наче серце вирвали. Дуже боляче, – шепочу я.

Раптово дзвонить мій телефон. На екрані висвічується незнайомий номер.

– Алло.

– Здрастуй Лана. Завтра о дванадцятій годині прощання з Елею, – я впізнаю голос свекрухи Елі.

– Дякую, що повідомили, – я відкладаю телефон убік і притискаю долоні до обличчя.

– Хто дзвонив? – нетерпляче запитує Влад, не витримавши довгої паузи.

– Це була свекруха Елі. Вона зателефонувала, щоб повідомити, що завтра о дванадцятій відбудеться прощання.

– Я відвезу тебе, і навіть не сперечайся.

– Добре, я і не збиралася сперечатися. Владе, дякую тобі за все, що робиш для мене, але зараз я хочу побути на самоті. Ти не проти? Тільки не ображайся.

– Без проблем, люба, – він встає з-за столу, ніжно цілує мене у скроню і прямує до виходу.