Афера з бонусом - Наталія Ольшевська

- Ти голодна? – розумію, що надто довго мовчу.

- Ні. Але випила б чогось тепленького. О! Я хочу гарячий шоколад з корицею і зефіром!

- Ну, ходімо. З радістю стану спонсором твого цукрового діабету, - Ярина відповідає дуже по-дорослому, показуючи язик. Але я вже потрохи звикаю до її безпосередності.

   У найближчому кіоску замовляємо напої.

- І навіть без сиропу? – кривиться, коли відсьорбує свій напій, а я – свій.

- Не люблю солодкого.

- Та ти страшна людина! Ось, скуштуй моє, - простягає стаканчик, доверху набитий маленькими зефірами. Аж в горлі дере, коли уявляю, яке воно на смак.

- Ні, я пас, - великим ковтком відпиваю свою каву.

- Це смачно! - знову відсьорбує свій гарячий шоколад і облизує губи. - Ну спробуй, ковточок. Малюсінький. Не будь занудою.

- Я не зануда. Просто не люблю цукор з цукром в шоколадному сиропі.

- Ти що, - шикає, прикриваючи верх стаканчика долонею, та шепоче, - не кажи такого про зефірки. От твоє американо без цукру і сиропу справді ну...

- Ну все, ти добазікалася. Зараз спробую, - викидаю свій майже порожній стаканчик у смітник, а коли розвертаюся, Ярина різко зривається з місця. - Ану стій!

    Людей на вулиці небагато, але Ярина біжить швидко, ще й обертатися встигає і реготати на всю вулицю. Пришвидшуюся, наздоганяю свою здобич і хапаю за талію під її вереск.

- Ну і куди ти дременула?

- Ти покушався на мої зефірки, - відбираю з її рук напій, ставлю на землю та повертаю обличчям до себе.

- Лише на дві.

   Не втрачаю більше ні секунди. Накриваю її губи своїми, поки Ярина судомно втягує в себе повітря. А, може, це я. Все змішалося. В голові кавардак. Обхоплюю її обличчя долонями, аби відрізати шляхи відступу, та цілую глибше, розмикаючи язиком її губи. Солодкі. Вона не пручається, дозволяє поглибити поцілунок. І, мабуть, вперше відчуваю, як від дотику язиків підгинаються коліна. Від дивного розряду, що пробігається тілом, здається, сліпну, як від спалаху, хоч і розумію, що повіки щільно закриті. Кайф… А коли вона починає відповідати, відчуваю контраст язика і металевої кульки, яка втискається у мій язик сильніше, тому кожен рух, кожен дотик посилюється. Припиняю контролювати й руки, коли з обличчя дівчини вони переміщаються на сідниці. Стогін. Він віддається пульсуючою вібрацією по всьому тілі, а зупиняється в районі паху. Цілую її шалено і спрагло, не бажаючи зупинятися. Але варто, поки мені остаточно не знесло дах.

- Ти була права. Це смачно, - шепочу, лиш трохи відриваючи свої губ від неї.

- Пішли додому. Швидко.