Роман крізь час - Люсі Лі

– Розумію, — спів чуттєво тягне друг. – Я б теж розгубився, колиб моя колишня коханка з'явилася до мене на збори акціонерів у чому матір народила. Ще й журналісти встигли декілька цікавих фото зробити, — вже ледь стримуючи посмішку, пирхає Темний. – Добре що я встиг все в них вилучити.

– Ну досить, – грубо обриваю Тимофія. – Зараз для мене найголовніше, щоб Скиба не пронюхала про Машку. Бо мені б не хотілося..

– Та все, без питань. Виконаю все у найкращому вигляді, — чоловік б'є себе по стегнах та підводиться з місця.

– Я впевнений що можу на тебе покластися — кидаю другу, коли він відсалютувавши впевнено йде на вихід. 

– По іншому і бути не може. 

Темний розбереться зі Скибою і дівка більше не сунеться до мене, і тим більше до Маші. Чого я і побоююся найбільше. Бо Наталія жахлива жінка, і за для досягнення своєї мети може піти на все що завгодно. 

Цікаво, а як там маленька? Можливо, треба було запропонувати допомогу в обживанні нового житла. 

Як тільки згадую про Машу, тепла знемога огортає все тіло, та рука сама по собі тягнеться до мобільного телефону. Але в останню хвилину я відсмикую її. 

Ні, не варто зайвий раз нав'язувати себе, і так з квартирою підозріло вийшло. Треба все робити поступово, без зайвих рухів.