Не кохай мене - Ольга Джокер

***

- Прийшов! - вдоволено вигукую у слухавку.

- О, ну нарешті, - вимовляє Женя.

- Завтра тоді зідзвонимося, гаразд?

- Стоп! Ти що збираєшся робити, Сонь? - цікавиться подруга.

- Як що? Вийду та привітаю Яра, як я це робила всі дні, що живу тут.

- І ти ні краплі не сердишся на нього зараз? – дивується подруга.

- Хіба зовсім небагато.

- От і не виходь поки що, — радить Женя. — Нехай зрозуміє, що так з тобою чинити не можна. Можна ж попередити, що затримується! Ти казна що собі придумала за ці кілька годин очікування! А йому це так просто зійде з рук?

Я замислююся і розумію, що подруга має рацію! Навіть якщо Ярослав не був із Милою… це все одно нічого не змінює. Я справді хвилювалася.

- Не виходитиму.

- От і молодець. Вище ніс, Сонько. Ось побачиш, він сам до тебе прийде!

Мені б дуже хотілося в це вірити! Я вішаю слухавку і, відкинувши телефон, беру в руки книгу, прислухаючись до кроків у коридорі і старанно намагаючись надати своєму обличчю якомога більше незворушності. Коли Ярослав наближається до моєї кімнати, то пульс частішає щонайменше вдвічі! Ох, Женя мала рацію…

Яр натискає на ручку і відчиняє двері. Я продовжую дивитися в книгу створюючи вигляд, що мені немає до нього жодного діла. Прийшов та прийшов. Подумаєш. Хоча стримувати себе дуже непросто!

- Привіт, — спокійно вітається Ярослав.

- Вітаю.

- Будеш вечеряти?

- Не хочу. Я читаю книгу.

- Догори ногами?

Чорт!

Я тут же дивлюсь на обкладинку і, скинувши на Ярослава розгублений погляд, розумію, що він стоїть і нахабно насміхається, бо підловив мене, дурепу! Ось так легко та просто.

- Чому б тобі не відстати від мене і не повечеряти одному? – питаю невдоволеним голосом. - Я ж сказала, що не хочу.

- Бо звик вечеряти з тобою.

Його слова справляють на мене належний ефект. Кров посилено приливає до щок, а серце таранить грудну клітку.

- І ти не відчепишся, так? — питаю ледве приховуючи посмішку.

Яр хитає головою.

- Гаразд. Зараз прийду.

Ярослав іде, а я повільно встаю з ліжка, відклавши книгу. Стоячи біля дзеркала, безглуздо посміхаюся і поправляю розпатлане волосся. Мені далеко до дівчат, які подібні до Міли. Немає в мені тієї вишуканості та природної сексуальності. Груди не випирають, стегна недостатньо широкі. Але ж треба... Яр звик до мене. Звик.

Жаров порається на кухні, розігріваючи їжу. Я заварюю чай і беру із собою печиво, пропонуючи повечеряти перед телевізором. На дозвіллі знайшла один веселий гучний бойовичок.

Поки я влаштовуюсь на дивані і вмикаю телевізор, Яр встигає з'їсти всю свою порцію, в той час, коли до своєї я все ще не доторкнулася.

- Тебе там не годували, чи що? — не утримуюсь, щоб не вколоти.

- Де?

- Не знаю. Там де ти затримався.

- Сонь, яка муха тебе вкусила? — здивовано питає Ярослав.

- Ти бачив час? З'явився майже вночі і вимагаєш від мене чудового настрою. Я хотіла спати. Або читати книгу.

- Десята вечора — дитячий час, — відповідає Жаров, відкинувшись на спинку дивана і спостерігаючи за моєю поведінкою.— Зазвичай, ти приходиш раніше.

- Я можу приходити тоді, коли вважаю за потрібне. Питання знято?

Кнопка на пульті заїдає, я нестримно лаюся, повністю ігноруючи слова Жарова.

- Соня, — звертається до мене Ярослав. - Ти не відповіла.

- Що мені відповідати? Не думай, що я поводжуся як сварлива дружина і влаштовую скандал. Просто… можна було попередити, що затримуєшся, не вказуючи причин. Одне коротке повідомлення. Два слова. І я б не уявляла, що весь цей час ти лежиш на асфальті з пробитим черепом.

Яр коротко сміється і розслаблюється, розуміючи, чого я веду.

- Не думав, що в тебе настільки кровожерливі думки. Хоча варто було здогадатися за книгою, яку ти читала. Пекельний будинок, здається.

- Угу. Люблю Кінга.

- Трохи дивний вибір для дівчини. А як же любовні романи?

- Це вплив Влада. Знаєш, складно залишатися типовою дівчинкою, коли ти живеш і ростеш в одній кімнаті зі старшим братом.

Мені нарешті вдається увімкнути кіно. Я дивлюся на екран весь цей час відчуваючи на собі пильний погляд Ярослава, який розглядає на мене так довго, ніби вперше бачить. Від цієї дії зрадницькі мурашки розбігаються тілом.

- Вибач, Сонь. Наступного разу попереджу, — каже Яр і тягнеться до печива.

На екрані з'являються початкові титри, я включаю звук голосніше, щоб хоча б трохи приглушити серце, що шалено стукає, яке, як мені здається, чують навіть сусіди.