Не кохай мене - Ольга Джокер

***

- Не сприймай слова мого батька надто серйозно, — каже Яр.

Машина плавно рушає з місця, гості, що залишилися, махають нам услід рукою. Я не відповідаю. Впиваюся пальцями в сумочку і дивлюся на дорогу.

- Все нормально. Мене анітрохи не зачепили його слова.

- Не бреши, Сонь. Навіть мене зачепили його дебільні міркування.

- Ну… хіба трохи.

- Якщо наступного разу він застане тебе зненацька - не соромся відповідати те, що насправді думаєш.

- Чесно кажучи, твій батько виглядає дуже лякаюче. До того ж, він адвокат у сімейних справах! Раптом після нашого розлучення він залишить мене голою та босою і змусить виплачувати тобі матеріальну компенсацію?

Яр усміхається і кидає на мене швидкий погляд. Напевно, трохи дивно говорити про розлучення наступного дня після укладання шлюбу.

Автомобіль повертає у сторону міста. Я з азартом і хвилюванням розглядаю знайомі місця, будинки та вулиці. Боже, виявляється, я встигла скучити. Минуло лише три місяці життя в глушині, а здається ніби вічність! Я думала, що рано чи пізно звикну. Але нічого подібного не сталося. На новому місці я просто існувала. Все моє життя весь цей час було саме тут. У рідному місті.

Як матері вдалося вмовити мене на переїзд? Чому я без зайвих запитань погодилася? Чому навіть не намагалася протистояти? Відповіді на ці запитання у мене, звичайно, є. Все трапилося у той складний період, коли я отримала травму. Я опустила руки. Здалася, зламалася. Перестала вірити у щасливий фінал.

Квартира Ярослава розташована у центральній частині міста в елітному житловому комплексі. Невисокі будинки, простора територія, густо засаджена деревами. Мені тут подобається з першого погляду. Затишно та чисто. Навколо добре розвинена інфраструктура. Абсолютно необов'язково долати десятки кілометрів, щоб потрапити в цивілізацію та купити якісь базові та необхідні речі.

На сусідній вулиці розташований реабілітаційний центр. Мені навіть не потрібно буде викликати таксі чи просити Ярослава підкинути до місця призначення. Я можу ходити туди самостійно.

Похмурий ранковий настрій відразу змінюється радісним. Я проходжу до квартири, розглядаю кімнати. Просторо, стильно. Багато сонячного світла через вдале розташування та великі вікна. Всього три кімнати, якщо не брати до уваги вітальню з чорними меблями і світлими стінами. Виглядає цікаво. Але ніби чогось не вистачає.

- Ти, мабуть, нещодавно переїхав сюди? — питаю Яра.

Він підтверджує мої припущення коротким кивком.

- Бракує деталей. Чогось такого… О, точно! Кімнатних рослин!

- Якщо піклуватимешся про них самостійно, то днями поїдемо і виберемо, — пропонує Жаров.

- О, вау! Буде дуже чудово, ось побачиш!

Я влаштовуюся у дальній кімнаті. Тут стерильно чисто, є все необхідне. Ліжко, шафа та письмовий стіл, а також вихід на балкон.

Розібравши сумку з нечисленними речами, які захопила спочатку, я завалююся на ліжко і набираю Женьку. Від неї висить безліч непрочитаних повідомлень.

- Нумо! Давай-но швидше! - Не вітаючись вимовляє подруга.— Скажи, що в тебе стався той перший раз, про який мріють усі дівчата!

- Кепська з тебе Ванга, Жек.

- Чого це?

- Все пройшло більш ніж чинно і благородно. Ми з чоловіком спокійно поговорили та з'ясували для себе важливі моменти. Після чого міцно заснули. Крапка.

Я мовчу, що розмова була не зовсім спокійною. Моє серце билося як ненормальне, особливо коли Яр втискався в мене своїм пахом.

Фізіологія, Соня. З таким успіхом у Яра став би на будь-яку більш-менш симпатичну дівчину у спідній білизні.

- Е-е, я так не граю! - обурюється подруга.

- Женя ...

- Соня, вибач. Вибач мені! Я чую кожну твою емоцію у голосі. І розчарування, і гіркоту, і образу. Ти ж мене послухала! А я… я справді вирішила, що Яр… що ти для нього…

- Щось значу?

Подруга шумно зітхає у слухавку.

- Все нормально, Жек. Я сама винна. Не варто було будувати ілюзій. Я просто житиму далі. Працюватиму над собою, навчатимусь.

- У тебе вийде! Ти сильна дівчинка!

Ми починаємо обговорювати минулий вечір та гостей. Особливо бурхливо лаємо Арсена. Виявляється, після застілля він трохи перебрав та поїхав до клубу. Як результат – розсічена брова та губа. Свято закінчилося у поліцейській дільниці.

- О, до речі! - вигукує Женя. – Бачила у місцевому паблику інформацію про вас з Яром? Там і фото та текст! Ваше весілля не стало секретом для міста.

- Я поки що не заходила на свою сторінку. Не було часу.

- За можливості зайди. Ти на фотках супер красива!

Попрощавшись із подругою, я кладу слухавку. Прислухаюся до кроків у коридорі. Дуже незвичне почуття, адже раніше, щоб лише на мить побачити Яра, мені доводилося його годинами виглядати! І все заради одного погляду чи слова. Тепер він тут – за стіною. Варто тільки відчинити двері і дивитися настільки часто, наскільки захочу.