Ангел для боса - Джулія Рейвен, Марісса Вольф

- Вікторе Сергійовичу, ви не повірите, що трапилося… Ой, а що ви робите? Привіт, Ангеліно.

Бос пригнічує роздратований вдих і обертається до несподіваного візитера. І тепер я вже полегшено видихаю.

Цю промову каже Кирило. Новий знайомий із вчорашнього корпоративу. У білій сорочці та рваних джинсах він стоїть і усміхається так, ніби ми з ним як мінімум гарні друзі.

- Мені зайти пізніше? – перепитує він у боса.

- Кирило, що трапилося? – Віктор Сергійович ігнорує його питання.

- Та там у коді ми виявили помилку… - Кирило замовкає, помічаючи розводи на стіні. - Все-таки вибухнула ваша кавомашина. А я ж попереджав, що недовго їй залишилося.

- Як цікаво, - я приходжу до тями після заціпеніння. - А Віктор Сергійович звинуватив мене у поломці.

- А ти тут до чого? – Кирило здивовано уточнює.

- Я теж так кажу, що ні до чого, - задоволено схрещую руки на грудях, - але бос стверджує зовсім протилежне.

- Цього кавомонстра давно треба було на звалище віднести, - Кирило киває у бік неробочого апарату. А потім веде головою, наче згадавши, навіщо сюди приходив. - Ну то що, Вікторе Сергійовичу, маєте вільну хвилинку? Там у коді закрався баг, який може збити всю робочу систему… - торохтить він далі.

- Давай пізніше, - бос перериває полум'яне пояснення Кирила. - У мене важлива зустріч... Була... - красномовно дивиться на мене, мовляв я перервала таке важливе заняття, як секс з його коханкою. – І зараз мені не до цього.

Без зайвих пояснень Віктор Сергійович відправляється до свого кабінету, з грюкотом зачиняючи двері. Я перетинаюсь поглядом з Кирилом і не знаю, що робити далі. Мене звільнили? Чи не звільнили? Я можу працювати? Все добре?

- Ну й розлютила ти боса, - глузливо цокає язиком Кирило. – І це у перший робочий день.

- Та я особливо і не старалася, - усміхаюся, намагаючись не видати свого збентеженого стану.

Це він ще про минулу ніч нічого не знає. Чому бос на мене сердиться.

- Ангеліно, ти що робиш сьогодні після роботи? - не особливо цікавлячись, запитує Кирило.

Це невинне питання вибиває мене з колії.

Він хоче запросити мене на побачення, чи що?

Дякую, але вже досить. Після випадкового сексу із босом я взагалі про чоловіків чути нічого не хочу. Одне лихо від них.

- Їду до притулку з тваринами, - нахабно брешу, щоб не довелося виправдовуватися за неможливість зустрітися з Кирилом. - А що?

- Ой, ти собачок любиш? - він мило усміхається, наче приємно здивований моєю відповіддю.

На його щоках я помічаю маленькі ямочки та інстинктивно усміхаюся у відповідь.

- Не лише собак. Ще кішок, хом'яків…

- Чудово, значить, сьогодні підемо туди разом, - однією фразою Кирило шокує мене остаточно.

Ось що за такий день?

- Ем... я не думаю, що це гарна ідея... - мій голос потроху затихає.

- Ангеліно, я врятував тебе від розправи кровожерного боса, - Кирило хитро підморгує мені. - З тебе кава та спільний похід до притулку.