Няня для тирана - Ая Кучер

Ні, треба поговорити із сім’єю. Розібратися з Кулею та його самоврядністю. Вивалити все і розгрібати, як раніше. І далі працювати, як завжди, стіною проти інших. Або на хрін розійтися по своїх точках. Два роки тому працювали самі, мирно існували. Якби не викрадення Віри, так би і тривало.

Я скидаю Арабіні відрізок запису зі смерті Баширова, де чути голос Ігоря. Хочу перевірити, чи один хрін скрізь лізе, чи просто збіг, з різних боків обклали.

– Обід готовий.

Аріна заглядає до кабінету. Зібрана, впевнена. Вишукую на обличчі сліди сліз, але очі порожні. Невже мене одного так вивертає від розриву? Не може ж бути, що вона довірливо тулилася мені ці дні, а потім відрубала, ніби нічого й не було.

– Потім.

– Та мені начхати, - знизує плечима, не відводячи погляду. – Просто повідомляю. Розігріватимеш сам. Я вже пообідала. Далі сам вирішуй.

Сама поїла, щоби зі мною не перетинатися. Сплановано чи випадково вийшло ? Триндець, Клик. Сам вів до цього, щоб не розхльобувати проблеми, а тепер шукаю сліди того, що Аріні фігово.

Я не знаю, що робити з дівчиною та її сином. Тримати тут весь час не варіант, як би не хотілося. Невідомо наскільки затягнуться розбірки, а вона зовсім скоро втіче від мене. Або до Харукана повернеться, щоб звільнитися.

Сука. Відпустити її також не можу. Буду ж як пес навколо будинку намотувати, перевіряючи, щоб у безпеці була. Наче ланцюг навколо шиї обв’язав і смикає. А я сам підставлявся, дозволяв.

Над Кулею раніше іржали, а тепер сам такий самий став. Тільки Віра його інша, і історія їх теж. А в мене повна херня. Як і у Звіра. Цікаво, його теж так скрутило,  чи тільки я влучив?

– Міха, - кличу надвечір. – Потрібно Алека забрати.

– Не треба.

Аріна влітає в кімнату. Уся скуйовджена. Кусає губи, очі бігають. Але виглядає так, начебто на конкурс краси зібралася. Волосся поклала, косметикою намастилася. І сукня коротка, що відкриває повний доступ до її довгих ніг.

– Алека вже привіз мій друг, - відводить очі та поправляє волосся. – Чи можна відчинити ворота, щоб вони заїхали?

– Ні. За воротами забери та додому.

– Гаразд.

Хмуриться, підтискає губи й стріляє поглядами. Впевнений, представляє на моєму місці купку попелу. Невдоволено зітхає, але киває. І йде на вихід, навіть не захопивши пальта.

– Простежити? – пропонує Міха, поправляючи кобуру.

– Сам.

Але Міха йде зі мною, щоб не дати наробити дурниць. Які дурниці? Так, пару пострілів і буде все чудово. Цей «друг» – смертник, коли вирішив до моєї Аріни кататися.

Повз проноситься хлопчик, ледь не врізаючись у нас.

– Привіт, Міха. Привіт, Клик. Бувай.

І йде до зали з величезною коробкою. Щось радісно верещить і розповідає сам собі, зриваючи обгортку. Але мені не хріна не чути за злістю, що б’ється в грудях.

Аріна висить на якомусь хлопцеві. Цілує його в щоку і втикається в шию. А він обіймає її у відповідь, опускаючи руки нижче за належне. Усміхається і притискає ближче.

Смертник.