Няня для тирана - Ая Кучер

Хребет упирається у стіну до болю. Шорстка поверхня дряпає шкіру, але це все зникає на тлі важкого дихання чоловіка на шиї. Гарячого, душного. Я втягую його запах, мускусний і терпкий, закидаючи голову. Дозволяю впитися укусом у шию, помітити.

Все скручується до краю.

Я тремчу від почуттів. Занадто сильно, надто мало. Просто гублюся від відчуттів. Горю. І згоряю з оглушливим вигуком, кінчаючи.

– В порядку? – Клик допомагає встояти на ногах і залишає дрібні поцілунки. – Бляха, з тобою у мене працює лише одна голова. Не та, що треба.

– А на мене саме та,  що треба.

Я безглуздо хихикаю, втикаючись йому в плече. Заспокоююсь, насолоджуючись порожнечею та слабкістю тіла. Оцінюю руйнування. Господи, сподіваюся,  Міха залишився в машині. Тому що поруч із Кликом моя голова теж не варить. А іншої немає. Доводиться слідувати за позивами чоловіків,  довіряти йому на повну.

– Просто дай їм шанс, - Клик простягає мені свою сорочку. Тому що моя кофта стала черговою жертвою в нашій пристрасті. – Нам ніхто не заважав. Вони підходять один одному, ти побачиш.

– Добре, - ловлю погляд хлопця і киваю. – Але якщо він її образить,  я особисто вб’ю його. А ти допоможеш мені сховати труп.

– Домовилися.

– І, Клик, ще одна річ, - не впевнена, що варто про це говорити. Начебто все зважилося і все в нормі. Сварка пройшла і ми завершили її так, як заведено у парочок. Але неприємний осад липне зсередини, змушуючи говорити далі: – Твої слова в машині. Про те, що ти вирішив, і я не повинна лізти. Я скажу один раз. І ми більше не повертатимемося до цього. Але не смій мені наказувати.

– Мені шкода. Але іноді, особливо коли я вирішую справи, тобі треба слухати мене. У деяких моментах не можна показувати свій характер, потрібно проковтнути мої накази.

– Я не твоя шавка, щоб слідувати твоїм наказам. Я твоя дівчина.

– Якщо ти продовжуватимеш так поводитися і підривати мій авторитет, ти більше нею не будеш.

Я застигаю. Він не міг цього сказати. Але він сказав. Усередині все стискається, наливається свинцем. Мені хочеться затиснути вуха, щоби не чути цих слів. Ось тільки вже не забудеш.

Як за секунду від умиротворення можна перейти до вибуху? Все, що вляглося в душі, скручується. Вивертається назовні. Шантаж та погрози. Як ми до такого дійшли? Як ще зранку ідеальні стосунки скотилися до подібного вечора?

Я намагаюся зібратись. Заспокоїтися та стримати сльози. Знову. Тому що його слова ранять. Проникають під шкіру, у саму душу. Ту, яку я відкрила йому, вивернула. А він…

– Шантаж?

Будь ласка, нехай тільки я чую це тремтіння в голосі. Нехай він не бачить,  наскільки боляче мені робить. Наскільки я хочу відмотати час тому і не порушувати цю дурну тему. Хотіла позбутися жалющого осаду, а в результаті випустила всіх демонів назовні.

– Якщо хочеш це трактувати так. Я свою умову сказав.

– Знаєш, що я роблю, коли мене намагаються шантажувати? Знищую точку впливу. Ти маєш рацію,  Клик. Я більше не буду твоєю дівчиною. Ми – все.