Няня для тирана - Ая Кучер

– Так. Звір дізнався про мою алергію та замовив доставку.

А це вже цікаво. Здається, подруга не на жарт зачепила хлопця. Вони стикалися щоразу, буравили один одного поглядами,  але тепер я бачу,  що за цим стоїть щось більше.

Мені не здається, що вона зараз попросить врятувати її та вбити Звіра. Вони ще не розібралися, але мені здається, між ними відбувається щось подібне, що й між нами з Кликом.

Коли розумієш, що все неправильно, треба інакше і з іншими. Але не виходить. Тягне так, що хочеться себе по руках бити, не торкатися, не піддаватися. Але тягне. І дихати нічим, ні коли він поруч, ні колись далеко. Легкі горять і повітря не вистачає. А сам він як кисень, як наркотик, як щось заборонене та небезпечне. 

Ні разу такого не відчувала, а Клик змусив, вліз мені під шкіру, за всі прошарки захисту, в нутро. Вліз та оселився там, як повноправний господар. І при всьому бажанні не витравити, не позбутися. Тому що начебто відштовхуєш його від себе, а потім дивишся на руки, а вони,  навпаки,  притискають до себе, не відпускаючи.

На кухні з’являються чоловіки. Я бачу, як вони принюхуються до запаху млинців і досить посміхаються. Але це скороминуща посмішка, після якої на обличчя Клика повертається занепокоєння:

– Арін, треба серйозно поговорити.