Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс
Правила ланчу та полуднання
Майже всі їдять ланч приблизно о першій годині, тож час — зовсім не є класовим індикатором. Єдине, на що можна орієнтуватися — як ви називаєте цей прийом їжі: якщо ви кажете «полуднання», то ви з робочого класу, усі решта — від низів середнього класу аж до самої гори — кажуть «ланч». Люди, які кажуть «d’lunch — планч?» — на думку Джіллі Купер, така форма трохи нагадує Західно-Індійську говірку, — намагаються приховати пролетарське походження. У них сливе на язиці крутилося «полуднання», але в останню мить вони схаменулися і сказали «ланч». (Ще можна почути «t’dinner — ч-обід» — цей варіант звучить несподівано по-йоркширському — так кажуть на вечірній прийом їжі; в останній момент «чай», який от-от мав зірватися з язика, змінюють на «обід»). Та англійці, до якого б класу не належали та як би не називали полудневу трапезу, не сприймають її поважно: перебиваються сендвічами чи схожими простими стравами, приготованими нашвидкуруч.
Сьогодні затяжні, лукуллівські «бізнес-ланчі» не в моді (а все через американські віяння пуританського здорового способу життя), і це дуже прикро, адже обідні бенкетування ґрунтувалися на здорових антропологічних та психологічних засадах. Розділяти трапезу — це одна із найефективніших форм соціальної взаємодії та налагодження соціальних контактів. Антропологи навіть мають для цього спеціальне слово: «коменсалізм». У всіх культурах світу ритуал спільної трапези і взаємна гостинність символізують, як мінімум, угоду про ненапад — з ворогом трапезу не ділять — а як максимум, крок назустріч дружбі та укріпленню товариських союзів. Ефективність спільних трапез тільки зростає, якщо скропити зустріч чудодійною товариською водою — тобто алкоголем.
Ви можете подумати, що англійці — з тією відчайдушною потребою у соціальних «фасилітаторах та посередниках», не кажучи вже про неоковирні спроби за всяку ціну уникати розмов про гроші, — мали б руками й ногами триматися за одвічну традицію. І таки так, я переконана, що ми скоро перестанемо безпідставно занедбувати традицію щедрих ділових обідів. Небавом аскетичні ділові обіди доведуть свою «нежиттєздатність» — так би висловились природозахисники — і відійдуть у минуле як прикре непорозуміння. Одначе, тенденція занепаду пишних ділових обідів — ще один доказ того, що англійці не дуже серйозні у ставленні до їжі і не усвідомлюють наскільки важливо сідати разом за стіл та спільно споживати трапезу. Більшість народів, здається, на інстинктивному рівні розуміють усі переваги спільних трапез.
Їжопоклонники з середнього класу, як на те пішло, недалеко втекли: зацикленість на самій їжі — ох ця фруктова нотка оливкової олії холодного віджиму, а яка солодкаво-тягуча переспілість непастеризованого брі де мей — як не дивно, витісняє тепло спілкування та затишок спільних трапез, тобто те, заради чого все починалось! Вони запевняють, що цілком усвідомлюють соціальну роль трапезування: закочують очі і розливаються трелями про святочну атмосферу застіль десь у Провансі чи Тоскані, а от обіди в друзів та ланчі в ресторанах вони, на превеликий жаль, мають звичку оцінювати аж ніяк не за атмосферою, а радше за рівнем кулінарної вправності. «Знаєш, Джонси дуже милі і все таке, але слухай, вони навіть уявлення не мають про добру кухню: паста розварена, овочі аж розлізлися, а курка? Та Бог його знає, що це взагалі мало бути…» Зверхність та насмішки змушують сплакнути за старими-добрими часами, коли про їжопоклонство ще ніхто не чув: серед панства будь-які коментарі до поданих страв вважались неприпустимо вульгарними, а для простого люду добрий обід — це ситний обід, та й на тому все.
Правила сніданку та чайні вірування
Традиційний англійський сніданок — чай, тости, мармелад, яйця, бекон, сосиски, помідори, гриби та ін. — і ситний, і смачний. Власне, сніданок — це єдине, за що нашу кухню часто та захоплено хвалять іноземці. Насправді мало хто з англійців їсть «класичний англійський сніданок» щодня: іноземцям десь в готелі подають набагато англійськіший сніданок, аніж готують самі англійці.
Традиції дотримуються переважно на найвищих та найнижчих щаблях соціальної драбини. Середняки її ігнорують. Аристократи та пани з вищих кіл десь у своїх заміських маєтках досі вранці їдять класичний англійський сніданок. Серед простих людей з робочого класу (переважно чоловіків) побутує думка, що день починати треба з «нормального теплого сніданку» — шпондерка, яєць, сосисок, смаженої квасолі, смаженого хліба, тостів та далі по списку.
Таке свято живота переважно влаштовують поза домом, десь у «кафешці», і запивають цистернами міцного, цеглисто-брунатного, солодкого чаю з молоком. Низи середнього класу і впевнені середняки п’ють «гламурнішу» і слабшу версію чаю — замість чаю «Twining’s English Breakfast», скажімо, вони зупиняють вибір на «PG Tips». Верхи середнього класу та аристократія п’ють непідсолоджені помиї, а не чай, і обирають сорт «Earl Grey». Солодити чай, на думку багатьох англійців, — це непомильна ознака соціальних низів: навіть одна ложка цукру кидає тінь підозр (порятує хіба дата народження — підсолоджувати чай можна тим, хто народився до 1955 року); понад одну — то ви в кращому випадку належите до низів середнього класу; понад дві — то ви точно з робочого класу. Наливати молоко поперед чаю — це теж звичка низів, так само, як і заповзяте голосне калатання ложечкою. Пани з претензіями (ті з середняків і верхів середнього класу) відчайдушно намагаються продемонструвати, що їм до смаку нецукрований «голий» (тобто без молока) лапсанг сушонг — сорт чаю, який вже точно не п’є робочий клас. Чесніші (чи то пак менш зациклені на класовій диференціації) пани та середняки часто зізнаються у таємній любові до міцного, іржаво-брунатного, «робочого» чаю. Взагалі-то «робочий чай» — те, як ретельно ви його уникаєте і як чванькувато ним гордуєте, — це досить гарний тест на класову зацикленість.
Англійці усіх класів досі вірять у чудодійні властивості чаю. Чашка чаю зцілює, або ж принаймні суттєво полегшує, чи не всі дріб’язкові недомагання і нездужання — від болю голови до розбитих колін. Також чай є першою допомогою при всіх соціальних та психологічних проблемах — від надщербленого его та душевних травм до розлучення та смерті близьких. Цей дивовижний напій можна успішно застосувати як седативний та стимулюючий засіб — щоб заспокоїтись і збадьоритись, підбадьорити і надихнути. Немає фізичних чи психічних негараздів, з якими б не дала ради «чашечка доброго чаю»!
А поза тим, приготування чаю — це напрочуд дієвий механізм переносу: тільки-но англієць розгубився чи знітився (а це майже завжди), він притьмом біжить заварювати чай. Це універсальне правило: у будь-якій незрозумілій ситуації став чайник! От наприклад: прийшли гості, і всі, як завжди, мучаться з офіційним протоколом привітань. І ми такі: «Піду-но я поставлю чайник». Або ще: поговорили про погоду, і западає одна
