Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
Спочатку Райх переконав тисячі людей щодо благодатної сили оргонного акумулятора. Знищення блокад у хворому тілі стало метафорою для очищення організму від усіх бар’єрів на шляху до свободи: корумповане, штучне, декадентське суспільство обтруситься до кращого. Але невдовзі його осінило, що енергія, яку він відкрив, може стати злою і що її мертвоносний вплив загрожував усьому світові. Він винаходитиме ще більш мудровані прилади, аби змагатися із щораз іншими силами, які собі вигадувала його голова.
* * *
7 грудня 1941 року атака японців на Перл-Гарбор забрала життя 2000 людей і зруйнувала більшу частину тихоокеанського флоту військово-морських сил США. Вважалося, що саме Німеччина стояла за «провокацією» й «підбурюванням» Японії атакувати, і протягом декількох наступних днів Америка оголосила війну не лише Японії, але й усім країнам-учасницям Сил осі{416}. У вечір того ж дня, коли атакували Перл-Гарбор, згідно з наказами ФБР, по всій країні було затримано 700 японців, а під час декількох наступних місяців заарештовано ще понад 10 000 японців, німців, італійців. Усі японці, німці та італійці, котрі проживали в Сполучених Штатах, опинились у ситуації, в якій їх отаврували як «ворожих іноземців». Їх змусили носити посвідчення особи, заборонили володіти радіоприймачами, камерами чи то зброєю, й вони повинні були бути готовими, що в будь-який час їх могли заарештувати, затримати та депортувати.
За два роки до того, після підписання пакту між Гітлером та Сталіним (підписали якраз тоді, коли Райх їхав до Америки), ФБР найняло ще 150 надлишкових оперативних працівників і почало складати список потенційно небезпечних чужинців, яких необхідно було арештувати в інтересах національної безпеки. Райх відмовився від комунізму ще в Норвегії — задовго до того, як це зробили інші партійні, які по той бік Атлантики ще не прозріли щодо звірств Сталіна. Однак його ім’я дуже швидко внесли до списку ймовірних диверсантів. У липні 1940 року колишню дружину Вульфа, психіатра Флендерс Данбар, допитували, чи Райх, бува, не був учасником «п’ятої колони». За підозру в комунізмі ФБР таємно почало наглядати за ним ще в січні 1941-го — місяці, коли він уперше зустрівся з Ейнштейном (за яким також стежили). Його телефон прослуховували, листи перехоплювали{417}.
Американська комуністична партія, що процвітала за часів Великої депресії, зазнала непоправного удару внаслідок Радянського альянсу з Гітлером, оскільки дуже сильно опиралася на антифашистські фронтові групи, які палко її підтримували. Іронічно, але коли загроза комунізму, що полонила Америку наступні декілька десятиліть, уперше залунала з американських динаміків, комуністична партія американців уже сиділа в глибокій кризовій ямі. Після того, як злочинні діяння Сталіна в межах Радянського Союзу, як і брутальні репресії його держав-сателітів, вийшли на широкий загал, комунізм скинув свою міжнародну маску привабливості. На президентських виборах 1940 року, коли Рузвельта обрали на історичний третій термін, за лідера Американської комуністичної партії Ерла Бровдера проголосували лише 46 000 виборців — удвічі менше за ту кількість голосів, яку він отримав чотири роки тому. Як історик, Тед Морган стверджує у своїй книзі «Червоні»: «Від 1935 до 1939 року Американська комуністична партія купалася в розкоші популярності, якої ніколи більше не здобуде».
1940 року Мартін Дайс, сварливий конгресмен-демократ із Техасу, що головував у Комісії з розслідування антиамериканської діяльності (КРАД), опублікував свою книгу «Троянський кінь в Америці». Він стверджував, що фашисти і особливо комуністи займалися тим, що підривали засади американського світогляду, як колись уже зробили в Європі, й звинувачував у такому занепаді європейських іммігрантів; дві третини членів комуністичної партії, підсумовував він після того, як побачив першотравневий парад у Нью-Йорку, були іноземцями. Дайс, запеклий противник Нового курсу, який бажав дискредитувати його, встановивши зв’язок між ним та підривними групами, випередив Джозефа МакКарті в тому, щоб припустити, що 2850 американських держслужбовців були членами комуністичної партії. Серед тих комуністів, які, скоріш за все, просочилися до уряду, був і Моріс Пармелі, автор «Нудизму в сучасному житті» (1933), який заступався за нудизм у школах, домівках та на робочих місцях. Добре ілюстровану книгу Дайс затаврував як доказ припущення його комунізму{418}. Для Дайса, якому комуністи ввижалися під кожним ліжком, «божевільні й аморальні ідеї» Пармелі робили із нього суто підозрюваного, й він домігся того, що сексуального утопіста звільнили{419}.
Так само ФБР підозрювали сексуально-політичні теорії Райха. Воно встановило, що доктор Вільгельм Райх був членом Медичної консультативної ради Американської комуністичної партії й редактором комуністичного журналу про людське здоров’я «Health and Hygiene». Стаття в комуністичній газеті «Daily Worker», датована 7 листопада 1941 року, переконувала, що Райх викладав політичну економіку в комуністичній робітничій школі. Американський консул у Норвегії підтвердив комуністичне європейське минуле Райха. «Доктор Райх мав безліч прихильників в Австрії, — повідомляв консул, — особливо серед лікарів-жінок». Помилково стверджували, що Райх до 1936 року був членом норвезької партії, аж допоки його не вигнали за те, що намагався викривити «лінію партії».
