Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

На таке відторгнення його ідей, як і багатьох інших, що передували йому, Райх відповів спалахом креативності та лавиною нових відкриттів. Він узявся за свою першу пацієнтку, яка хворіла на рак. У своєму щоденнику він називає її місіс Попс. Місіс Попс, якій залишалося жити приблизно шість тижнів, звернулася до нього зі судомним болем і, як Райх пізніше писав у «Біопатії раку» (1948): «Її хребет було знищено у двох місцях, і у тазовій кістці виявлено декілька метастазових пухлин (що розкинулися по організму від раку грудей)». Райх вважав, що місіс Попс захворіла на рак через «сексуальне голодування», бо вже 12 років як була вдовою чоловіка, який ще за життя був імпотентом.

Місіс Попс приходила до Форест-Гіллз щодня на півгодинні сеанси в камері. Райх сподівався, що акумуляція оргонної енергії допоможе розсмоктатися і її сексуальній пригніченості, і її пухлинам. Згідно з його нотатками, коли вона сиділа в оргонній камері, її шкіра червоніла, кров’яний тиск зменшувався, вона пітніла. Вже незабаром Райх доповідав, що місіс Попс дивом «на цей час» є здоровою; вона могла спати без морфіну й уже не була прикованою до ліжка (також аби зацементувати процес видужання, він заохочував її знайти собі коханця). Окрилений таким станом речей, Райх зайнявся трьома іншими смертельно хворими пацієнтами й спробував вилікувати їхній рак оргонною радіацією — справа матиме успіх, — вірив він. Райх заснував присвячену цьому клініку «Дослідницьку лабораторію оргону та раку», у якій і збирався зцілювати людей.

Райх знову взявся писати Ейнштейну, і не одного разу, а звітувати про результати своїх експериментів постійно. Секретарка Ейнштейна Гелен Дукас складала усі листи Райха до «komishe Mappe» (теки «розглянути потім»), куди потрапляти й буклети членів спільноти прихильників теорії плоскої землі, а також листи від організацій на кшталт «Нью-Йоркського клубу чоботарів», які просили, аби Ейнштейн пожертвував свого правого черевика для їхньої колекції.

За словами Ільзе Оллендорф, мовчання Ейнштейна пригнічувало Райха. Він почав підозрювати, що Ейнштейн таким чином замовчував те, що йому соромно визнати, нібито Райх довів його неправоту в експериментах із акумулятором: «Сьогодні я впевнений, — Райх писав у листі до друга 1944 року, — що [Ейнштейн] цілком і повністю свідомий того, що я — правий»{405}. Він підозрював, що «деякі найнестерпніші чутки», які розпускали психоаналітики про незадовільний стан його психічного здоров’я, дійшли до Ейнштейна, і що він «вочевидь, хотів бути обережним»{406}.

Тільки через три роки, коли Райх пригрозив тим, що опублікує їхнє коротке листування, Ейнштейн зволив відповісти. Він написав куцого коментаря, що не має змоги приділяти більше часу цьому питанню й вимагав, аби його ім’я «не було незаконно використане з метою реклами — особливо у справі, в якій я не був упевненим» (Секретарка Ейнштейна уже навіть повернула Райхові акумулятор та органоскоп, які стали предметом безконечних надокучань з його боку).

Райха так сильно зачепила однобокість його справ із фізиком, що 1953 року він опублікував розповідь про неї під назвою «Справа Ейнштейна»{407}. На той час Райх утовкмачив собі в голову чітке переконання, що до його відторгнення Ейнштейном доклалися й інші сили. 1950 року один із ранніх соратників Ейнштейна Леопольд Інфельд залишив Північну Америку і повернувся до комуністичної Польщі, даючи своїм переїздом хід спекуляції, що ядерні таємниці Америки можуть бути розголошені. Райх вирізав із газети статтю на цю тему і зробив висновок, що Інфельд, власне, і був асистентом, який тестував акумулятор; тепер він підозрював: за тим, що Ейнштейн відмовив йому, стояв комуністичний конспірат, це пояснювало «специфічну поведінку Ейнштейна, яка змінила початковий ентузіазм»{408}. Насправді Інфельда не було в Принстоні 1941 року. За два роки до того він зайняв посаду в університеті Торонто.

Поки він лікував своїх пацієнтів й чекав відповіді від Ейнштейна, Райх писав до Елвіна Джонсона, голови Нової Школи, поспішаючи повідомити про те, що йому «вдалося врятувати декількох людей від неминучої смерті в ході своїх експериментів із акумулятором оргонної енергії»{409}. Сподіваючись зробити і свій внесок до перемоги у війні, він також запропонував читання нового курсу за «Масовою психологією фашизму». Джонсон, який вважав, що Райхові заяви про ліки від раку звучали як шарлатанство, подякував йому за «змістовну викладацьку працю», яку він провів, й ввічливо звільнив його з посади. Він дав Райхові пораду, що його оргонній праці «місце в медичному коледжі або ж у приватній лабораторії, а не в таких закладах, як наш»{410}.

Через місяць після звільнення із Нової Школи, батько восьмирічної дівчинки, у якої був рак, прийшов до Райха, аби обговорити можливості лікування. Чоловік тоді звертався до Американської медичної асоціації (АМА), аби більше дізнатися про Райховий бренд терапії. Там його попередили, що Райх — не лікар, й пригрозили йому арештом, якщо той виставлятиме його таким перед іншими. (Райх намагався, та йому не вдалося підтвердити свою закордонну медичну ліцензію.)

Десь приблизно в той самий час його вигнали з дому на Кессел-стрит, тому що сусіди скаржилися його домовласникові на те, що Райх тримає там своїх піддослідних гризунів. Його прихильники зібрали для нього 14 000 доларів на купівлю більшого будинку неподалік, прямісінько за рогом тенісного корту Форест-Гіллз.

Серед тих, хто скидався на позику, був і Вальтер Бріль, який щораз більше захоплювався Райхом і в якому він згодом повністю розчарувався{411}. Він намагався переконати Райха скласти державні медичні іспити, але Райх відмовлявся: як же його могли оцінювати люди, які, як йому здавалося, знали менше за нього? Хіба ж