Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
Тауск вважав, що всі машини впливу на певному рівні були двійниками своїх жертв, нарцистичними віддзеркаленнями, які з’явилися в уяві своїх винахідників. Машина, яка, здається, завжди контролює пацієнта, була втіленням власного відчуття відчуження шизофреніка від його чи її тіла і водночас божевільною спробою запобігти цьому. Аналізуючи Наталію А., Тауск зауважив, як машина переставала її відображати. У її описах двійник втрачав ясність та виразність — він скинув усі свої людські риси, ставши суто механічним. Але, як стверджував Тауск, усі машини всіх шизофреніків були не лише фікціями, що не піддаються розшифруванню, але й тангенціальними версіями їх самих. Якими б механічно ускладненими вони не були, Тауск вірив, що усі ці конфабуляції колись та й були двійниками пацієнтів, але з плином часу неминуче губилися в зубцях та шестернях.
В американському виданні «Функції оргазму» (1942) Райх вихвалював есе Тауска за його психологічні інсайти: «Аж допоки я не відкрив біоелектричне збудження, що криється у вегетативних потоках, я розумів це питання неправильно, — писав Райх. — Тауск був правий: саме власне тіло пацієнт-шизофренік сприймає як те, що його переслідує. Я можу додати до цього, що він не здатен упоратися з вегетативними потоками, які прориваються крізь нього. Хвороба змушує сприйняти їх як щось чужорідне, що належить зовнішньому світові і діє зі злим задумом».
Геній, як і шизофренік, наділений яскравим відчуттям цих спустошувальних сил, припускав Райх, але замість того, щоб дозволити їм привести його за ручку до психозу, геній здатний опанувати їх. Райх занотовував у своєму щоденнику, цитуючи самого себе: «Геній — це той, то живе без броні характеру і від цього робиться ще відважнішим». У книзі Райх цитує цілий пантеон своїх героїв, яких колись характеризували як «психованих»: Ібсен, Ніцше, Ван Гог, Галілей та Бетховен. «Дехто може й припустити, — писав Райх (дещо у свій захист) про тонку лінію між здоровим і не дуже глуздами, — що величний творець науки чи мистецтва глибоко поглинутий внутрішніми силами творчості; що він є і далеким від дріб’язкових шумів щоденності і, плекаючи мету йти за своєю креативністю цілком й майстерно, таким себе і відчуває. Homo normalis не розуміє цієї віддаленості й схильна звати його “психом”. Вона зве “психічним” те, що їй чуже, що загрожує її посередності».
Райх стверджував, що глибоко співчуває душевнохворим пацієнтам: «Шизофренік — це суто гротескно-підсилена презентація того, що характеризує сучасну людину загалом, — писав він. — Сучасна людина відчужується від власної природи, біологічного ядра свого буття, яке сприймає і проживає як щось чуже й вороже. Їй доводиться ненавидіти всіх, хто намагається відновити її контакт з ним»{413}. У вегетотерапїї Райх шукав способів зробити так, аби його пацієнти відчували цю позитивну енергію як силу, що курсує їхніми ж тілами, розсмоктуючи мертвинність, репресії, роблячи так, що лібідо потрапляє в їхній відкритий доступ.
Частково «Функцію оргазму» було написано як відповідь на питання його колишніх колег про Райхове психічне здоров’я: невдовзі після свого прибуття до Нью-Йорка поширилися чутки, що Райха запроторили до Державної психіатричної лікарі Ютіка. Попри те, що це було повною нісенітницею (у розповсюдженні цих вигадок Райх підозрював Феніхеля, який тоді мешкав у Лос-Анджелесі), але вона, мабуть, виникла через поверхову схожість між Райховою камерою та «Зажимом Ютіка», втихомирювальним девайсом родом із XIX століття, який придумали саме у цьому закладі і який мав вигляд дерев’яної клітки. У той час Райх зайнявся 32-річною шизофренічкою, яку впродовж декількох тижнів лікував в акумуляторі оргонної енергії. Райх казав, що коли розповів їй про принципи роботи приладу, вона одразу зрозуміла їх і сказала йому, що він був першою особою, яка змогла розтовкмачити їй усе про сили, що були всередині неї, так, як це розуміла вона. Він намагався зробити так, аби вона сприйняла ці сили як потоки у власному тілі, але пацієнтка й далі уявляла їх, за його версією, як «чужорідну, дивну силу, яка пожвавила все всередині кімнати, в якій вони перебували>>{414}.
Попри те, що ці зовнішні фактори впливу здавалися Райхові чіткими клінічними симптомами шизофренії його пацієнтів, він також, відколи почав свої біоелектричні експерименти, став свідком їхнього існування і тепер теж міг бачити те, що вони курсують не лише по усьому тілу людини, але й стрічав їх прояви в космосі (з дев’ятнадцятого століття маніакальну депресію та шизофренію розглядали як затяжну манію, що характеризується багатьма шизоїдними рисами). Панцир оргонного акумулятора, який скоріш за все був намаганням утримати всю цю енергію й радше захистити, аніж просто зарядити пацієнта, можна розглядати як щось на кшталт труни. Фрейд, обговорюючи пацієнтку Тауска Наталію А. зі своєю групою семінару, який збирався щосереди, поставив на обговорення деталь про саркофаг у її випадку і підмітив, що давньоєгипетський спосіб поховання символізував собою відрадне повернення індивіда до материнської утроби. Іншими словами, машина впливу, в якій закрилася Наталія А., втілювала її параноїдальну спробу перебудувати фрагментований світ. Цікаво, чи Райх, відступаючи до такого ж комфортного й відрадного простору, переступив лінію між генієм та шизофренією, яку й сам було встановив?
Термін «машина впливу» Тауск запозичив від приладу, який 1706 року винайшов студент Ісаака Ньютона Франциск Гауксбі. Його «машина впливу» була скляним глобусом, що обертався навколо своєї осі, й коли до нього торкалися, потріскував, мов блискавиця, і пропускав електричну іскру та видавав зеленкувате неонове світло, коли його потирали. Таку загадкову люмінесценцію свого винаходу він звав «блиском життя». Такий-от, вочевидь, надприродний ефект спричинило те, що статична електрика потрапила у вакуум. Усе відбувалося за тим самим принципом, за яким працюють і миготливі електронні лампи сучасних телевізорів. (Шизофренічна інкарнація машини мала такий же дивовижний ефект: «Машина впливу, — писав Тауск, — [почасти] робить так, що пацієнт бачить певні зображення, картинки, образи»). Райх стверджував, що оргонна енергія світилася синім, й створив свій прилад, аби той акумулював цю «енергію життя».
Райхів Оргазмотрон, який, водночас, стане його трампліном до світової слави й урвищем, з якого він колись упаде, можна розглядати як одну із версій
