Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах - Петер Енглунд
На карті військових дій, що висіла в класі, мало що змінювалося. В Африці та Азії ось уже багато тижнів не відбувалося нічого примітного. На жаль, учора капітулювали 289 чоловік у Лікуйю, у німецькій Східній Африці, і британці захопили кілька турецьких окопів на північний захід від Ель-Кута, у Месопотамії, — і це все. В Італії та на Балканах також усе тихо. На Західному фронті нічого нового, так, окремі рейди. І лише завдяки подіям на Східному фронті газети публікують не лише окремі замітки, але і більш докладні зведення. Військові дії тут ось уже кілька місяців зосереджені в одному-єдиному місці — в Румунії. Ця частина карти рясніє маленькими чорно-біло-червоними прапорцями. Незабаром буде здобуто значну перемогу. Востаннє переможним стало 6 грудня. Того дня захопили Бухарест, і дітей звільнили від школи. Ельфріда використала несподівано оголошені канікули, щоб піти на прогулянку.
142
Субота, 17 березня 1917 року
Володимир Літтауер утихомирює бунтівників у Режиці
Дме поривчастий вітер, лютує мороз, усюди глибокі замети. Вони йшли маршем усю ніч безперервно. Дев’ять місяців вони просиділи в окопах на Двіні, дев’ять місяців минуло без подій і великих боїв, дев’ять місяців монотонного очікування і туги. Літо змінила осінь, осінь змінила зима, незабаром настане весна.
У глибині душі Літтауер звісно ж розумів, що рано чи пізно вони отримають наказ про виступ. Але хто б міг подумати, що це відбуватиметься таким чином?
Причому наказ зовсім не про те, щоб гідно відбити несподівану атаку німців. Ні, минулого четверга, увечері, полк виступив у Режицю, щоб придушити заколот у міському гарнізоні[230]. А разом з цим несподіваним наказом до них дійшли і неясні чутки про заворушення в Санкт-Петербурзі.
Вони дісталися Режиці, коли слабкі промені березневого сонця освітили горизонт. Літтауер разом з іншими промерзлі наскрізь, їх форма всуціль була вкрита снігом та інеєм.
У місті ми зустріли групу солдатів з червоними стрічками. П’яні і веселі, вони забули віддати честь. Командир, утримавши свого коня, звернув їхню увагу на недбалість. «Хіба ви не знаєте, що відбувається в Росії? — запитав один із солдатів і бадьоро додав: — Ми тепер усі рівні». Тоді командир наказав узяти цих солдатів «у стремена», тобто в кільце коней. Це означало щось на кшталт арешту на місці. Ми продовжили шлях до центра міста. Назустріч траплялося дедалі більше таких груп. Дедалі більше солдатів з червоними бантами ми брали «в стремена». У невеликому полку було не більше п’ятисот чоловік. У міру того як ми наближалися до площі, ми вели між своїми рядами вже сотню заарештованих. Наші гусари, змерзлі, голодні та злі, підганяли їх стусанами, і тепер уже багато бранців благали пощади.
Ситуація залишалася незрозумілою. Було вислано дозор. У великій будівлі на міській площі засідала Рада солдатських і робітничих депутатів. Що це таке — ніхто напевне не знав. Командир ескадрону зголосився піти туди добровольцем у розвідку. За кілька хвилин з будівлі почали виходити люди: «скуйовджені солдати, перелякані цивільні особи», яких поганяв єдиний офіцер, шмагаючи їх своїм стеком.
Протягом майже чотирьох годин ми заарештували триста чоловік. Ми зайняли два вокзали, пошту, будівлі місцевої влади і почали патрулювати місто.
Близько одинадцятої години дня в Режиці запанував порядок, і Літтауер навіть зміг сходити до кав’ярні та поснідати. До нього загрозливо наблизилися двоє озброєних солдатів, але він одразу змусив їх утекти. Незабаром тут з’явилися й інші офіцери полку. Настрій у всіх був спокійний і впевнений. Адже вже не залишалося приводу для занепокоєння?
Час наближався до дванадцятої, коли до кав’ярні зайшов юний рознощик газет. Привернули увагу жирні чорні заголовки. Революція. Цар зрікся престолу.
143
Неділя, 18 березня 1917 року
Андрій Лобанов-Ростовський намагається потрапити до готелю «Асторія» в Петрограді
«Просто пливи за течією». Друга година ночі. Нестерпний холод. Лобанов-Ростовський залишає свого денщика Антона стерегти багаж, а сам прямує до готелю. Біля вокзалу, як не дивно, немає ані таксі, ані візників. Йому доводиться йти пішки. Щось не так. На темних вулицях він натикається на збройний патруль: «на нього дивляться з підозрою». Він проходить повз згорілу поліцейську дільницю. На фешенебельній торговій Морській вулиці він помічає сліди заворушень: вітрини розбито, крамниці розграбовано, у стінах будинків — кульові отвори.
Звісно ж Лобанов-Ростовський знав про заворушення, що почалися 8 березня, коли на вулиці вийшли жінки, протестуючи проти нестачі хліба[231]. На вокзалі в Києві він теж спостерігав хвилювання. Там натовп увірвався до їдальні для пасажирів першого класу, з шумом і гуркотом зірвав зі стіни портрет царя. Це трапилося через три дні після зречення Миколи II. Про це Лобанов-Ростовський дізнався ще минулого четверга, залишаючи госпіталь. До нього підійшов офіцер і повідомив сенсаційну новину, причому тихо, французькою. Лобанов-Ростовський реагує на почуте з оптимізмом і в своєму щоденнику занотовує: «Новий імператор або більш енергійний і розумний регент — і перемога нам забезпечена».
Можливо, це марна надія? Після Нового року Лобанов-Ростовський захворів на малярію. 15 березня, у день зречення царя, він виписався з лікарні. З'явившись у полк, дізнався, що його направляють в запасний ескадрон у Петроград. Звістка просто вразила його. Усім було відомо: війська посилають туди для того, щоб стріляти на
