Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах - Петер Енглунд

148

Квітневий день 1917 року

Пал Келемен освоює кулемет під Коложваром

Нові часи настали нарешті в австро-угорській армії. Кавалерія, її гордість, з її найрозкішнішою військовою формою, ця перлина в короні, буде скасована. Вона більше не потрібна. Вона майже не брала участь у боях. Її намагалися кинути на ворога, але кілька кулеметів миттєво скосили весь полк. Кавалерія виявилася непотрібною, окрім як конвоювати військовополонених, патрулювати в тилу і служити окрасою парадів. Крім того, тварини потребували колосальної кількості корму, насамперед фуражного зерна, а воно, як і решта, стало дефіцитом[235].

Не допомогло і те, що австро-угорські гусари мали, як вважалося, найкрасивішу на всьому континенті форму. З картини старої Європи випав ще один фрагмент, і гусарам, що з незапам'ятних часів сиділи в сідлі, доведеться попрощатися з облямованими хутром синіми угорками, розшитими червоними рейтузами, шкіряними головними уборами, прикрашеними султанами, з пряжками, петлицями, золотими ґудзиками, позументами, високими хромовими чобітьми з жовто-коричневої шкіри і замість всього цього одягатися в hechtgrau[236] піхоти, нудне, практичне, дешеве і безлике. Полк Келемена також мали розформувати. Вони стануть піхотинцями. Він з ненавистю розмірковував про це, причому не тільки тому, що ця служба була небезпечнішою і важчою, але й тому, що в ньому говорили естет і сноб. Коли він з'явився на курси з навчання стрільби з кулемета, після яких він стане піхотним командиром, капітан, середніх років, неголений, в м'ятій формі одразу ж звернув увагу, що на Келемені, як і раніше, золочені еполети, типові для кавалерії, і коротко наказав: «Зняти!» Але Келемен не скорився й еполети залишив.

Курси стрільби виявилися нестерпно нудними, як і місто, у якому він жив, і самі слухачі курсів. Усе просто огидно. Цього дня вони їхали на возі на віддалений полігон, щоб потренуватися в стрільбі бойовими патронами. Вони проїжджали через село. До самого обрію тягнулася пласка, пустельна угорська рівнина. Щойно припинився дощ, важкі хмари приховували сонце. Нарешті вони дісталися місця. Келемен занотовує у свій щоденник:

Шпиль сільської церковки залишився далеко позаду нас. Праворуч стоїть укриття з солом'яним настилом, що є головним на цьому полігоні кулеметного розрахунку. У глинисту землю встромлені намальовані мішені, що нагадують якісь безглузді опудала, а в свіжо-викопаному окопі на нас уже чекають два кулемети.

Ось вони заговорили. Кулі блискавично летять у мішені. Після нескінченної тиші від безперервного тріску болять вуха. Я відходжу від кулеметів якомога далі й відвертаюся, піднявши голову до темніючого неба. Чорні смужки на заході сповіщають про наближення вечора. На півдні пливуть палаючі хмари, і білі стіни селянського хутора вдалині слабо мерехтять в останніх променях сонця. Кулеметний тріск луною проноситься по всьому велетенському полю.

Я вважав, що тільки солдати є очевидцями навчань із застосуванням цих жахливих смертоносних знарядь. Але раптом, залопотівши крилами, в небо піднялася зграя диких гусей і почала кружляти над нами. Один з кулеметів спрямували на них. Кілька птахів упало на землю. Завтра на нас чекає чудовий обід.

149

П’ятниця, 20 квітня 1917 року

Рафаель де Ногалес і кінець другого бою під Газою

Вони знаходяться за лінією фронту і впевнені, що найгірше вже позаду. Напередодні бій досяг кульмінації: де Ногалес двічі ходив у кавалерійську атаку. Перший раз їм здавалося, що це все одно що отримати «наказ про страту». Османська кіннота проти британських кулеметів. І все ж якимось дивовижним чином усе обійшлося. Звісно, його поранило в стегно, але його охоронець Тасім зупинив кровотечу примочкою з жувального тютюну: «трохи щипало, але в цілому чудово допомогло».

Майже місяць тому завершилася перша битва під Газою, спричинивши хаос і великі втрати, — причому обидві воюючі сторони спершу вважали, що програли, — проте вона завершилася перемогою турків, оскільки британці, частково через брак води, залишили завойовані території. Другий бій під Газою розпочався здебільшого в результаті надто оптимістичних і абсолютно помилкових донесень, що командувач британських військ в цьому районі, генерал, надсилав додому в Лондон: це дало владі привід знову сподіватися на те, що перемога можлива, що потрібна лише ще жменька солдатів, кілька гармат, ще один наступ… і так далі.

Отже, британці перейшли вчора в наступ, отримавши спішне підкріплення (у вигляді восьми танків і чотирьох тисяч снарядів, начинених газом) і заручившись обіцянкою про додаткову допомогу, якщо вдасться відкрити шлях на Єрусалим. Зрештою все перетворилося на бліду копію невдач на Західному фронті, з усіма цими авіанальотами, масованими, але неефективними артобстрілами, пошкодженими танками, атаками піхоти, що зазнали невдачі через надійну систему окопів ворога.

Кавалерійська дивізія, у якій служив де Ногалес, по-своєму сприяла успіху, заподіявши неприємності британському флангу. На світанку до офіцерів завітав посланець від командувача військами в Газі, полковника фон Крессенштейна, який дякував їм і вітав з перемогою. Другий бій під Газою практично завершився. Британцям не вдалося здійснити прорив.

За чверть години вся дивізія вже на шляху до Абу-Хурейри, болотистої місцевості в тилу. Там вони зможуть напоїти коней і відпочити. Вершників багато, і вони піднімають за собою величезну хмару пилу, у теплому повітрі він клубочиться за кіннотою немов гігантський хвіст. Де Ногалесу моторошно від думки про те, що британці можуть помітити пил і зрозуміють: це велике військове з'єднання на марші. Проте командир дивізії у відповідь на його побоювання лише усміхається. Щойно вони прибудуть на болото, вони зупиняться і вишикуються в колони полками.

Але ледь вони спішилися, як тут-то все і почалося.

Спершу почувся шум моторів. За хвилину з'явилися п'ять або шість британських двопалубних літаків. Бомби почали вибухати просто в щільних прямокутниках з людей і коней, і ці вибухи за півхвилини призвели