Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
* * *
За місяць до Райхового приїзду до Америки угорські фізики Ліо Сілзард та Едвард Теллер відвідали Альберта Ейнштейна в його літньому сховку на Лонґ-Айленді. Вони навантажили його моральною дилемою, яка змусить Ейнштейна переглянути його тривку відданість суспільній позиції ненасильництва: Ейнштейна повідомили, що берлінські науковці запасаються ураном й експериментують із ядерними ланцюговими реакціями, що дасть їм змогу створювати супербомби. Колеги Ейнштейна спонукали його написати президентові Рузвельту й закликати його вступити в цю гонку смертоносних озброєнь.
Ейнштейн погодився. Його лист до президента попереджав політика, що науковці із його aima mater, Берлінського інституту Вільгельма Кайзера, проводять експерименти із ядерними ланцюговими реакціями, і що тепер вони зайняли роль монополістів у сфері видобутку урану із шахт у колишній Чехословаччині. Допоки Америка не назбирає стільки ж урану, аби стати спроможною змагатися з ними, радив він, Німеччина матиме непереборну перевагу в гонці й буде на крок попереду у виробництві «надмірно потужних бомб»{392}.
Цей лист дав початок Мангеттенському проекту[50] й запустив процес гонки озброєнь. Пізніше Ейнштейн називатиме своє рішення написати його «фатальною помилкою життя». Стаття, опублікована в «Newsweek» 1937 року, «Ейнштейн, чоловік через якого все почалося», звалила на нього моральну відповідальність за, як Ейнштейн сам сказав, «відкриття тієї скриньки Пандори». Після того, як скинуті на Хіросіму та Нагасакі американські бомби заразили своїми грибоподібними хмарками заввишки у 18 кілометрів 210 000 людей, легендарний пацифіст сказав журналу: «Якби ж мені тоді було знати, що німцям не вдасться винайти атомну бомбу, я б також не виступав за проект її розробки»{393}.
Хоч Райх і думав про своє творіння — ну хоча б попервах — як про доброякісне, його камера ще вибухне потужним зарядом контроверсії. Його ж прихильники твердитимуть, що винахід Райха — це не менша дикість, аніж атомна бомба. Райх протиставляв відкриті ним цілющі «промені життя», які, на його думку, він міг акумулювати у своєму приладі із гарматами, що здатні вистрілювати «променями смерті», над якими НІкола Тесла працював 1940 року і які, як писали у «The New York Times», могли, за попередніми припущеннями, розплавити літак на відстані 250 миль. Тесла вважав, що військові зможуть використовувати їх, щоб встановити навколо Америки невидиму «Китайську стіну оборони»{394}. Згодом Райх також націлюватиме свою цілющу оргонну енергію на знищення атомного лиха, яке у суспільство запустили Роберт Оппенгаймер й апокаліптична зброя, яку розробила його команда.
Хоч вони й ніколи до цього не зустрічалися, Райх написав до Ейнштейна листа із проханням про зустріч задля обговорення «нагальних наукових справ», а саме: відкриття ним досі невідомої форми енергії, який датований 30 груднем 1940 року. Райх написав:
«Дорогий професоре Ейнштейне,
…Декілька років тому я відкрив специфічний, біологічно дієвий вид енергії, яка багато в чому поводиться геть інакше від того, що відомо про енергію електромагнетичну. Питання надто складне і звучить надто неправдоподібно, аби бути начисто роз’ясненим у короткому листі. Я можу лише вказати: у мене є докази, що ця енергія, яку я назвав оргонною, існує не лише в живих організмах, але й також у ґрунті та атмосфері; вона видима й піддається концентрації та вимірюванню, і я, певною мірою успішно, використовую її у дослідженнях, присвячених пошукам ліків від раку.
Це питання стає непідйомним для мене в практичному й фінансовому сенсах, і виникає потреба в розширенні кордонів моєї співпраці над цим проектом. Існують підстави вважати, що їй можна знайти застосування в боротьбі із фашистською чумою… Я вагаюся, чи варто йти звичним шляхом й надіслати доповідь до Академії фізики, і моя пересторога може видатися вам дивакуватою, але заснована вона на вкрай негативному досвіді»{395}.
Ейнштейн, сповнений доброї волі до товариша-емігранта і зацікавлений будь-якою ідеєю, яка б могла допомогти у боротьбі із фашизмом, запросив Райха на відвідини у Принстоні через два тижні. 1971 року біограф Ейнштейна Рональд Кларк висловив подив, що Ейнштейн не зрозумів уже із теми листа, що це було послання від психопата. Але для Ейнштейна, який 1926 року зустрічався в Берліні з Фрейдом, певною рекомендацією до серйозного сприйняття Райха стала згадка у листі, що впродовж восьми років він був асистентом покійного Фрейда у Віденській амбулаторії. На 75-ті уродини Фрейда Ейнштейн написав йому, сповіщаючи, що вечір кожного вівторка в нього зарезервований для читання есе Фрейда. Його інтерес був радше літературним, аніж практичним: Ейнштейн хотів, як він казав, «залишатися у темряві
