Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

"Совіти" не могли погодитися з новим станом річей; щоби зменшити вражіння від української маніфестації, вони улаштовують за кілька днів свою параду військам, свою дефіляду, привозять а Миколаїва навіть матросів. 3 трибуни неслися в бік українських шовіністів(?) перестерігаючі вигуки, повторюється популярний на той час вираз: — "Це-ж ніж у спину революціі". Все-ж таки остаточне вражіння не на їх користь. "Совітові" нічого не лишається, як відступити й почати нову тактику з новими лідерами. Аверін, Квірінг та инші діячі лівого табору виступають частіше уже як комуністи-Українці.

До цього часу я не згадував ні про околиці Катеринослава, ні про инші міста та містечка ціеї велитенської губернії, що одна рівняється деяким державам на заході. В самому Катеринославі стояли два запасні полки — 288 й 264 Зап., арм. дивізіон, Кавалерійський зап. ескадрон і ще деякі допомогові частини; два другі полки стояли в Миколаїві й Херсоні, при чому Миколаївським запасн. полком, що був резервовою частиною для 15. піх. див., командував підполковник Попондопуло, якого я ще знав з моєї тимчасової командіровки з гвардії до військ, що оперували проти Японців.

У Миколаїві й Херсоні було не легче, бо революційних огнищ там було ще більше — досить згадати про великі фабрики, доки та екіпажі морців. Приходилося передовсім подумати про звязок з цими частинами, бо постійні заворушення на вузлових стаціях — перебирання влади ріжними революційними комітетами — ступнево приводили комунікацію до руїни. У наших залізничників я відчув нотку жалю, що гине національна комунікація, спостерігав у них бажання зберігти, заховати для нації любе для них діло. Вони не раз звертались до мене за допомогою. Ми умовилися, що я допоможу їм зброєю, якою вони озброять свій надійний елемент, а, крім того, буду в наглих випадках давати їм допомогу військовими відділами. Таких випадків за час мойого перебування в Катеринославі було кілька. Я використовував для цієї мети вже частиии зукраїнізовані й таким способом ширив українське діло по жилах губернії — комунікації. Залізничники мені хвалили наших козаків. Крім того, таким чином входилося в більшу стичність і з відділами Вільного Козацтва — інституції, яка могла-б у нашій національній революції відограти видатнішу ролю, колиб не заблукалася в соціяльних питаннях. У нас, на Катеринославщині, для цієї справи був грунт особливо добрий, бо запорізькі традиції ще не перевелися: на Кайдаку можна було бачити типів, що могли-б служити для полотна Репіна ще доброю моделю. Навколо Катеринослава, по містечках і по селах, ідея відродження козацьких традицій хутко приймалася, були там численні організації.

Поштовики в самому Катеринославі не були сильні й головний заступник іх, Штефан, спирався більше на організаціях, що були на періферії. Таким чином, село (хліб), комунікація, звязок та в певній частині і військо на листопад 1917 р. на Катеринославщині явно схилялися до Українського Державного прапору; натомість, елемент робітничий та дрібно-міщанський хилився до інтернаціоналу. На листопад обидві сторони проявляють активізм більший, бо на 12. грудня 17 року були росписані вибори до російських установчих зборів. У касарнях, театрах, фабриках, громадських сходинах, всюди йшло оброблення матеріялу-сирівця, який на розпач людей совісних і відповідаючих за свої слова, надто легко йшов до всілякої демагогії, вірив свято в друковане слово; в місті не було живого місця від плякатів. 3 болем у серці дивився я на те невдячне завдання, яке змагалися підняти на свої плечі люде порядку, доброї волі — їх мало слухали, повздержливість не була в моді, розбурхана стихія не мала вже маштабів, вона знала саме "хочу землю, хочу волю, хочу"… а що з тим "хочу" будуть вони робити — один Аллах відав. Сильно полегшило справу те, що Українці виступали спільно: бльок С. Р. і С. Д. висунув спільний спис (памятаю С. Бачинського, Струменка, Феденка…)

Всі базувалися на селі, яке, устами свого заступника Струменка, ще під час свята з приводу 3-го універсалу, склало Губерніяльній Раді урочисту заяву, що з днем 9/ХІ. організоване селянство Катеринославщини буде слухати своєї Української влади; — почасти бльок тримався ще й на українському свідомому національно робітництві.

Передвиборча кампанія не була легка. Все розбивалося об темряву мас. Найпростіші речі вимагали великого напруження, коштів, витрати надмірної енергії, нервів. Централі просто збивалися з ніг; приходилося не лише творити, а й берегти те, що вже було зроблене, від нападу ворожої сили.

Я особисто не брав участи в цій праці, але вельми цікавився нею. Був, напр., на передвиборчому засіданню в театрі на Новодворянській вулиці саме тоді, коли виборці мали усталити свій виборчий спис. Збірався самий сіряк, жупан та піджак, — інтелігентних фізіономій мало та й ті за старим одягом не дуже то псували загальну картину зборів; усіх присутніх було понад 150. Президія читає список кандидатів, (всього їх було, здаеться, 16, а треба обібрати десять). Прізвища їх мало що кажуть тим, що неналежали до місцевости, з якої походив кандидат. Голосують, проходять всі. Табльо. 3 одного кутка підноситься "борода" й подає пораду, аби кожний виборщик представився зібранню й сказав про себе, хто він такий й що робив, взагалі давби своє коротке сurrісulum vіtае. Зібрання радо схоплююється за пораду, яка має вивести його з тяжкого становища, бо доброї волі повно, — всі хочуть зробити діло найкраще, аби потім не червоніти на своїх домашніх зборах. При особливо піднесеній увазі, на сцену по черзі виходять кандидати й починають оповідати, хто вони, коли й як страждали за старого режиму. 3 кожного зібрання задоволене, нікого не відкидають. Температура в театрі підноситься надзвичайно, коли починаються виступи ораторів з "пропозиціями" — як бути. Властиво, я точно не памятаю, як, врешті, розвязано гордійський вузол, — здається, перемогло довірря до центральних комітетів. Мене особисто це не дуже цікавило; мене інтересувала більше справа по суті, а вона була не блискуча. Українці перемогли: спис ч. 5, але чи "пятка" ця буде в стані боронити свої позиції, покаже будучина. Перед тим, як покинути Катеринославщину, мені довелося ще раз виступити активно на оборону українського прапору. Тиждень уже перед поваленням влади Керенського, появилися на Харківщині і у нас, на Катеринославщині, алярмуючі чутки, особливо з Брянського заводу, де було скупчено більше, як десять тисяч робітництва, в більшости не українського та з копалень Кривого