Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Публіцистика » Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Читаємо онлайн Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
справа? "Так — що, — дозвольте донести, — товариші кажуть, що з братами донцями воювати не будуть". Далі йти вже було нікуди, — зрозуміли це й "совітяне". На цьому вправи й залишилися.

Цей інцідент показав Українцям, що велетень-залога, який демонстрував у всіх постановах свою відданість Совітам, був на гнилих ногах. 3 цього моменту успішніше пішла наша праця по організаціі 3-го Гайдамацького Катеринославського Коша й українізація гарматних частин та кінноти. Помітне було також лояльніше відношення до Українців у всіх тих частин, де розум ще панував над чуттям.

Корнілов не рушав з Дону й цим фактично всі конфлікти полагодились. Проте, я помічаю змагання "совітів" утримати свої впливи у місті, а в Українців прагнення — захопити нові позиції у всіх ділянках внутрішнього життя. Спільними зусиллями, в сталому контакті з політичним проводом, всі українські частини ведуть далі працю коло зорганізування своїх сил.

Розділ III
Епізоди революції й анархічні вибрики перешкоджують моїй пляновій праці. Провідна лінія — захопити своє місто, утримати спокій. Видніші діячі Катеринославщини, їх праця. — "Третій Універсал". Катеринославщина приєднується до України

Ця внутрішня організаційна праця наша увесь час порушалася окремими епізодами, що як вихор прокочувалися по губернії, — вимагаючи від нас наших наглих репостів. Всілякого безладдя й бешкетів взагалі було досить, але особливо сильно в моїй памяти врізалося отсе: всюди на осінь 17 року були вже напади на винокурні та горілчані склади. Це питання турбувало мене особливо, бо в самому Катеринославі був величезнии склад спірту; самих наповнених півпляшок було коло 15 тисяч. В особі начальника складу я стрінув надзвичайно совісну й гарну людину, правда, трохи мало активну і ми, зваживши всі обставини, прийшли до висновку, що було-б краще тримати спірт у великих баках, які сполучити, в свою чергу, більшими рурами з місцевою каналізацією. Рури повинні бути такі завбільшки, щоби, при наглій потребі, за яку годину можна було б випорожнити усі баки. Для переведення всієї цієї підготовчої праці, треба було бодай що найменьше два тижні, — час на ті обставини за великий, бо ця нова епідемія ширилася по губернії дуже швидко й ось-ось мала захопити й Катеринослав. Рішаємо обтягнути склад дротами, поширити по місті чутки, що дроти при потребі електризуємо; виставили з гайдамаків сторожу з кулеметами й за цими охоронними засобами розпочали виконувати нашу програму. А поспішати було треба…

В Єлисаветі також був склад, менший: донесення звідти казали, що там було сильне бажання у елементів непорядку їх опанувати: команда залоги не могла гарантувати нам удержати склад від грабунку. Доводилося підсилити іх відділом із Катеринослава і, на знак повної солідарности в цьому питанню всіх політичних напрямків, Катеринослав висилає туди відділ у такому складі: чету з баталіону георгієвських кавалерів, сотню українського куріня, чету, що особливо підпирала Совіти, два автопанцирники плюс команду в 16 чоловік анархістів-індивідуалістів. Треба зазначити, що цей інтерполітичний відділ прекрасно виконав своє завдання. Особливо добре виконували службу панове-анархісти: в критичний момент вони своїми бомбами (важко собі уявити анархіста без бомби) просто врятували ситуацію.

3 часом наша Катеринославська голота все ж таки пронюхала про ту працю, яка тишком провадилася в нашому горілчаному складі й шукала тільки якоїсь причепки, аби підняти дебош, щоби потім ширші маси кинути й на склад. Війська вони не боялися, а навіть були з ними в контакті. Така нагода скоро трапилась. Влада схопила відомого на Катеринославщині розбійника, що вирізав цілу родину з 7-ми душ і увязнила його в головному корпусі Катеринославської вязниці. Натовп кинувся до вязниці, бажаючи злінчувати розбійника, на прізвище "Білошапка".

Найбільше надійну частину нашу — ескадрон кінноти, — відрядив я о 10 год. ранку, для захисту вязниці. О 11-й годині') діло загострилося і я змушенй був виїхати на місце подій особисто. Картина була грізна: 5–6 тисячний; розлючений спротивом військ, натовп буквально обложив весь довгий фасад вязниці. Збентежена адміністрація очікувала, що ось-ось натовп опанує положення, а тоді разом із "Білошапкою" дістанеться і їй. Я наказую кінноті демонструвати кінну атаку з там, щоб очистити навколо вязниці певний необхідний простір. Сурмач трубить атаку, шаблюки блищать у повітрі коні рухаються, натовп свистить, лається, погрожує, але відступає. — Ми трохи очистили терен, всім легше. Питаю начальника вязниці, чи нема другого виходу, щоб вивезти цю саму "білошапку" в инше місто губернії; показується — ні. Розпочинається цілоденна гра на нервах. Кілька разів кіннота переходила до наступу… Цікаво було спостерігати натовп — і досі ще ввижається мені фігура одного підстаршини; він був зо всіма регаліями: чого тільки він не начіпляв на себе: — Юрія всіх чотирьох ступенів, медалі — й за вірність, і за службу й хоробрість… Я переконався, що тут мала місце найпідліша маскарада, з метою — виглядом "старого одборного служаки" краще впливати на маси. Був це якийсь звір у образі людини: — його уста, як якийсь кулемет, викидали із себе найдобірнішу московську лайку. Саме біля нього громадилася головна маса голоти. "Огнищ" було ще кілька, лише в центрі їх були ріжні фігури: довговолосий, невмитий студент, істерична студентка… Назагал, утворився якийсь кошмар. Очевидячки, довго стримувана злочинна активність просто вибухнула. Вояки трималися добре: на вульканичні виступи маси вони відповідали більше сміхом, іноді робила своє діло й влучна репліка. Одначе, втома почала давати себе знати й в 5-й год. вечера командір ескадрону доніс мені, що кіннотчики втомилися, що коні цілий день не їли, що поміж вояками йде розмова, що може й не варто б себе із-за "Білошапки" мучити, бо "Білошапка" є справді душогуб і покарати його слід; та, знов-же таки, й коні… Я вже з досвіду знав, що означають подібні розмови, — початок деморалізації, — тимчасом, як на мою думку, треба було лише витримати, бо видко було, що натовп також перевтомився… Колективний, навіть і випадковий організм, має своє самолюбство, — я рішив допомогти йому вийти з такого становища й з цією метою надіслав до нього двох своїх молодих старшин, з наказом улаштувати мітінг, на котрому ухвалити резолюцію про контр-революційну діяльність начальника залоги, прокричати славу "совітам", а потім спрямувати натовп до Штабу Совіта, для персонального доручення постанови членам Совіту. Маневр удався, як не можна краше… за пів години я

Відгуки про книгу Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: