Тернистий шлях кубанця Проходи - Роман Миколайович Коваль

1929 року Прохода написав підручник з охорони лісу від рослинних шкідників, а наступного року в «Записках Української господарської академії» вийшла його стаття «Визначення головніших лісових порід по анатомічній будові дерева» [117, арк. 227–228].

Вільний від науки час Василь віддавав Товариству колишніх українських старшин та Аграрному товариству — організаціям, які «мали завдання плекати моральні чесноти та сприяти українському духово-культурному розвиткові своїх членів». Був Прохода і редактором часопису «Село». Найбільше допомагали йому у видавничій справі Григорій Сіманців і Микола Богун, а також Кость Подоляк, Юрій Климач і Сава Білодуб [112, с. 9].

Часу для родини практично не залишалося.

У Подєбрадах Василь Прохода захопився ще й сокільською ідеєю. Сформулював її понад півстоліття тому доктор Мирослав Тирш. Разом з Індржіхом Фіґнером 1862 року він заснував у Празі перше руханкове товариство «Сокіл». Мирослав Тирш мріяв об'єднати активний елемент своєї нації, щоб організувати народну енергію під гаслом «Чужі права шануй, але своїх нікому не даруй». 1870 року він писав: «Лише там, де ядро життя здорове, ніхто зрадливо або з почуття страху не відступить, лише там може цілий нарід стояти як один і триматися як лицар, об непроломний панцир якого остаточно розтрощаться всі ворожі мечі. Лише здоровий нарід здібний до оборони. Зброя в кожній руці! Військове поготівля!.. Хто хоче оборонити свій нарід у час війни, той ще в час миру стоятиме насторожі проти всякого підступного розкладу здорового життя, той мусить огненним мечем темні сили й упирів розбивати й розпорошувати» [111А, с. 1, 3].

Мирослав Тирш став апостолом кількох поколіть чехів. 1932 року, коли відзначалося 70-ліття Чехословацької сокільської громади, його дітище нараховувало 663702 осіб.

Прохода зрозумів значення сокільства для національного виховання українців. Тим більше що традиції сокільства плекалися майже сорок років у Галичині. Перше українське руханкове товариство «Сокіл» було створене у Львові 11 лютого 1894 року. Очолив його Василь Нагірний. А розквіт організації припав на часи головування професора Івана Боберського. «Соколи» дали прегарних вояків для Українських січових стрільців та Галицької армії. 1915 року в австрійському таборі військовополонених Фрайштадті постали руханкові товариства «Січ». Їхні ідеологічні засади були цілком сокільські. Саме в цьому таборі товариство «Січ» виплекало прекрасні кадри Сірої дивізії.

6 вересня 1922 року Василь Прохода вступив до чехословацького «Сокола». Всього в той день зголосилося 30 українців. 1924 року їх вже було 100 осіб. Звісно, не всі виявили належну сокільську витривалість.

У грудні 1924-го українці створили при «Соколі» свою Тимчасову раду. Зав'язали контакти із «Соколом-батьком» у Львові, почали творити філії, зокрема у Пршібрамі, Брно та Празі. 7 лютого 1926 року відбулись установчі збори «Українського Сокола» в Подєбрадах. Найбільше для організації «соколів»-українців тоді зробив Михайло Єреміїв, доцент господарської академії. З чехів найбільше допоміг Йозеф Труглярж, вихователь Тиршової сокільської округи (жупи). Велику роль у залученні нових членів зіграли його лекції «Значення сокільства у визволенні нації», «Сокільство і народ», «Сокільство і військо», «Сокільство і держава» та інші. «Побратим Труглярж вивів українських соколів з вузько-спортового на ідейно-національний сокільський шлях», — стверджував Василь Прохода [111А, с. 9].

Ріст українських спортивних рядів викликав тривогу з боку москалів та поляків. Вони виступали проти участі українців у всесокільських здвигах, мовляв, ті є недержавною нацією. Обурювалися й малороси, які «осозналі сєбя рускімі». Та це тільки додавало завзяття українцям. 31 березня 1927 року у Празі було створено Союз українських сокільських організацій. Головою обрано Осипа Бойдуника, заступником — Олександру Сірополкову. Начальником став Йосип Шкеда, а секретарем — Богдан Нижанківський.

Та студенти закінчували високі школи і роз'їжджалися по світу, а нових членів не прибувало. Сокільське життя почало завмирати. Бойдуник пішов у відставку. У грудні прийшов новий голова — кубанець Йосип Шкеда. Та й він невдовзі виїхав до Буенос-Айреса, де створив «Український сокіл» (постали філії також у Кордобі та Ля-Фальді — разом налічувалося 81 особа, серед яких — п'ятеро жінок).

З українських сокільських товариств залишилася подєбрадська організація, але й тут виникли проблеми: 1928 року прийом студентів до господарської академії припинився. На початку 1930 року кількість українських «соколів» зменшилася до 18 осіб. У цей критичний період старостою «Українського сокола» в Подєбрадах обрали Василя Проходу. «Але не сокіл той, хто в скрутні моменти безпорадно опускає руки, — писав він. — Саме в такі моменти й потрібно виявляти максимум працездатності та витривалості, бо ж казав Тирш: «Чим менше нас, тим більше на кожного з нас припадає; чи сміє хтось з нас у такому разі ухилятись від своєї праці?» І та невеличка кількість українських соколів твердо рішила нести свій сокільський прапор, як несли його досі…» [111А, с. 16].

Діяльність Василя Проходи на чолі «Українського сокола» була успішною. Його вихованці не раз брали участь у заходах чехословацького сокільства і гордо несли над собою український сокільський прапор, викликаючи інтерес і повагу до нашого народу. Особливо емоційно вітали своїх «соколів» колишні вояки Української галицької армії у Пардубицях.

Метою організації було виховання фізично здорових і морально чистих українців. Хоч «Український сокіл» офіційно політичних завдань не проголошував, а все ж пропагував ідею незалежного існування українського народу — «як окремої слов'янської нації» [25, арк. 22 зв.].

Беручи участь у всесокільських здвигах під українським сокільським прапором, Прохода та його однодумці від імені українців уголос заявляли про «право бути рівноправними членами в родині слов'янських народів» [97, с. 68].

3 грудня 1930 року «Український сокіл» у Подєбрадах ухвалив протест проти польського терору. Під заявою підписалися й українські «соколи» з інших міст.

Пацифікації призвели до того, що з Галичини в ЧСР стало більше приїжджати молоді на навчання, відтак ряди українських «соколів» зростали.

Василь Прохода охоче віддався справі сокільства. Він вважав, що «нарід, котрий має духовну й фізичну силу, знає, чого хоче, і здобуде те, до чого змагає». Кубанець не раз повторював