Спомини - Йосип Сліпий

Кость Паньківський-молодший (1897–1973) — український правник та громадсько-політичний діяч, син громадського діяча та економіста Костя Паньківського-старшого (1855–1915). Родом зі Львова, навчався у Празі, у 1924–1939 pp. займався адвокатською практикою у Львові, виступав оборонцем під час політичних процесів над діячами УВО та ОУН. З 1941 — генеральний секретар Української національної ради, у 1942–1945 — заступник голови Українського центрального комітету в Кракові Володимира Кубійовича, потім — голова Українського крайового комітету як філії УЦК у Львові, у 1945–1949 перебував у Німеччині, в 1949 виїхав у США. Засновник і голова (1950–1966) Союзу українських національних демократів, голова представництва виконавчого органу Української національної ради і американського відділу Ліги поневолених Росією народів. Написав спогади: “Від держави до комітету” (1957), “Роки німецької окупації” (1965), “Від комітету до Державного Центру” (1968). Помер 20 січня 1973 р. у Лівінґстоні (штат Нью-Джерсі). ">[444] і [який] був у зв’язку з Центральним Комітетом[445] професора Кубійовича[446] і д-ра Глібовицького[447][448] в Кракові. Почесним предсідником Ради Сеньорів був митрополит Андрей, а дійсним головою доктор Кость Левицький. До Ради вибрано кількох світських гімназійних професорів, а з духовних мене і отця Костельника. Входили там у склад і професори Паньківський та Білецький[449]. Був все приявний на засіданнях відпоручник ОУН. Пригадую собі, що дуже громовладно промовляв “Леґенда”[450], впрочім, популярний серед підпілля, і грозив майже арештом Ради. Доктор Кость Левицький випрацював статут і хотів його поширити на Україну, але доктор Паньківський висував свої труднощі. Так само були вони з боку і німців, і націоналістів. Часто забирав голос і о. Костельник, але коли треба було знайти якусь золоту середину, то він попадав у невторопні крайності, і видно було, що до політики він не надається. Після одної такої промови прийшов до мене мій шкільний товариш доктор Володимир Лисий і переповів мені розмову Костя Левицького на виділі сеньйорату, в якій Кость Левицький мав сказати про о. Костельника, що “він найдурніший політик на Україні”.

У справі нашої Церкви я ходив до ґубернатора[451], який був назначений ґенерал-ґубернатором Франком[452], бо внедовзі гітлєрівці влаштували офіціяльне перебрання влади. Приїхав ґенерал-ґубернатор Франк із Кракова, влаштували офіціяльний акт, на якому