Спомини - Йосип Сліпий

Почалися тоді переслідування жидів і всякі реванші. Тоді я запровадив був до Митрополита рабіна Лєвіна[439], а він, виходячи з палати, стрінув мене, був дуже вдоволений і сказав, що буде дякувати Богові, якщо діти будуть спасенні, а він хоче ділити долю з своїм народом. Я зі свого боку робив те, що міг, щоб їм помогти. В пивницях семінарії переховувалися жиди, а також і в сестер жидівські діти. У бібліотеці Митрополита був один аптекар. Більше було жидів в монастирі студитів в Уневі. Рабіна Лєвіна, здається, зловили опісля німці на вулиці і розстріляли. Вони створили жидівське ґетто, а за якусь там неправильність повісили адвоката-жида на бальконі, для постраху. То були жахливі сцени і переживання, так що їх годі описати.

ОУН по приході німців скликала вечором до “Просвіти” збори, на яких проголошено відновлення української державности 30 червня 1941 року. Від нашої Церкви промовляв я. При кінці виступив Ганс Кох і закрив збори, зазначуючи, що німецька влада не дала на це апробати. Пізніше десь він мав говорити в митрополичій палаті, що найшовся в такому положенню, як це було в 1918 році за гетьмана Павла Скоропадського в Києві. Одначе тим разом обійшлося без арештів. Уже це охолодило українсько-німецькі відносини, і треба було думати про власні сили, а не про всілякі уроєні помочі зі всяких боків. Зачали творити ефемеридний[440] уряд. Ректором університету був назначений професор Сімович[441]. ОУН зверталася до нього, щоби дозволив на збори в університеті, одначе він не згодився, і тому вони відбулися в “Просвіті”.

Про внутрішні роздори ОУН нам було невідомо, і тому ми вважали, що це є однозгідна українська акція. Коли перші державні почини показалися сумнівні, скликано до “Дністра”[442] збори визначніших громадян, між іншим промовляв там Старух[443] з пропаґандивного становища. На них вибрано так звану Раду Сеньйорів, яка мала репрезентувати українців і становити авторитетне тіло, бо німці створили комітет, на чолі якого станув доктор Паньківський