Кресова книга справедливих - Ромуальд Неділько

Джерело: Спогад Юлії Шишко, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 89.

Гораєць, Любачівський повіт, Ряшівське воєводство

Марія Сиглова подає, що комендант міліції з Плазова, Хропуста, у травні 1947 року остеріг мешканців села Гораєць про заплановану акцію ВП. За словами Миколи Кошіля, поляк Леон Ґнєвік надавав заховання українцям перед нападами війська.

Джерело: Спогад Марії Сиглової, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 148; Спогад Миколи Кошіля, там само, с. 157.

Гронзьова, Перемишльський повіт, Ряшівське воєводство

Настоятель греко-католицької парафії на прізвище Гамілка перед тим, як виїхав на Західні землі, багато разів відправляв недільні богослужіння для прикордонників у сторожовій вежі. «Він і солдати вважали, що Бог є один, а обряд – це вторинна річ».

Джерело: Свідчення Владислава Тарнавського, [у:] Z. Ziembolewski, W morzu nienawiści..., с. 119.

Губинок, Томашівський повіт, Люблінське воєводство

Українські мешканці Губинка, які хотіли уникнути виселення до СРСР, у римо-католицького священика купували свідоцтва про народження або переховувалися у польських родин.

У червні 1947 року ескорт залізничного транспорту затримував потяг для того, щоб конвойовані українські родини могли нарвати трави або взяти сіна для худоби. Люди отримували їжу тричі на день.

Джерело: Спогад Василя Сподарика, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 172, 174.

Гута Бжуська, Перемишльський повіт, Ряшівське воєводство

У січні 1946 року під час пацифікації ВП у Жогатині, Стефанія Тхір була підстрелена в ноги. Її відшукав брат і хотів завезти до лікарні в Сяноці, але по дорозі в селі Гута вони попали в облаву. В якійсь хаті вона залишилася зі старенькою жінкою, яка також не була в змозі втікати. Два польські солдати не підпалили хату, винесли дівчину на двір і прикрили периною. З усього села залишилася лише ця одна садиба, решта були спалені.

Джерело: Спогад Стефанії Тхір, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 203.

Дуньківці, Ярославський повіт, Ряшівське воєводство

У березні 1946 року полька Сімінська викликала українців, щоб ті пішли до її хати та рятували українських візників, яких там перетримував польський відділ.

Джерело: Спогад Марії Марушко, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 424.

Жогатин, Перемишльський повіт, Ряшівське воєводство

Два солдати ВП у селі Жогатин викликали лікаря до українки, яка погано почувалася після пологів.

Джерело: Спогад Мирона Паливоди, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 584.

Жужіль, Сокальський повіт, Львівське воєводство

За спогадами Петра Школи, в селі Жужіль станичний ОУН і його заступник з Жабча, у 1943–1944 роках приховували поляка, а пізніше мали в нього свою криївку. Однак, були ним видані.

ВОП, які тимчасово розташувалися в селі Жужіль, у 1946 році захистили мешканців від нападу белзьких міліціонерів. Комендант станиці ВОП у Жужелі, пор. Ринґвальський, допомагав українцям та роззброїв групу міліціонерів, які хотіли грабувати село.

Джерело: Спогад Петра Школи, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 214–216.

Загір’я, Ліський повіт, Ряшівське воєводство

Під час виселення українців у 1946 році, поляк Касевич видавав українцям довідки їхньої лояльності.

Джерело: Спогад Степана Боївки, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 284.

Завадка Морохівська, Сяніцький повіт, Ряшівське воєводство

У січні, березні й квітні 1946 року відділи ВП пацифікували село. Загинуло близько 70 українців.

За спогадами Анни Баб’як, під час пацифікації під кінець січня, один із солдатів ВП не дозволив колезі застрелити молоду українську дівчину.

Джерело: Спогад Анни Баб’як, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 225.

Залужжя, Любачівський повіт, Ряшівське воєводство

Поручик ВП Микола Ґродзицький надавав допомогу, зібраним на станції в селі Залужжя українцям, особливо дітям і матері з новонародженою дитиною.

Джерело: Спогад Йосипи Жаркі, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., s. 400–401.

Ігровиця, Тернопільський повіт, Тернопільське воєводство

Полька Стефанія Сирока надала допомогу двом українцям з дивізії СС «Галичина», коли, втікаючи від радянських військ восени 1944 року, вони прийшли до її хати. Нагодувала їх і дала два цивільних вбрання свого чоловіка. Під час нападу бандерівців у січні 1945 року вони їй дарували життя.

Джерело: J. Białowąs, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1998, № 26, с. 26–27.

Кам’янка, Сяніцький повіт, Ряшівське воєводство

15 квітня 1945 року поляк, в останню мить, остеріг українську родину Ковальчиків перед польським нападом.

Джерело: Спогад Володимира Ковальчика, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 101.

Команча, Ліський повіт, Ряшівське воєводство

За словами Юлії Кошіль, 50 родин з Команчі від війта мали звільнення від виїзду в СРСР.

15 вересня 1945 року українці з ґміни Команча написали петицію до МГБ з проханням про невиселення. Петицію підтримали Рада і Управління ґміни Команча, війт ґміни Команча Станіслав Касевич та голова Ґмінного управління Союзу селянської взаємодопомоги у Команчі.

16 лютого 1946 року петицію до маршалка Ролі-Жимерського з проханням про невиселення лемків з ґміни Команча підписали солтиси: Радошиць, Команчі, Довжиці, Туринського, Явірника, Ослав’я.

23 березня 1946 року в ході спалення села відділом УПА, мало не був знищений монастир сестер назаретянок, дуже заслужених для місцевого лемківського й польського населення. Завдяки втручанню командира місцевої клітини ОУН «Макаренка», монастир пощадили. Нападаючі погодилися також на подальше в ньому перебування сестер, що в той час було абсолютно неможливим.

Джерело: Спогад Юлії Кошіль, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 273; AMSWiA, MAP, sygn. 304; AAN, Główny Przedstawiciel Rządu ds. Ewakuacji Ludności Ukraińskiej, sygn. 397/164; M. Koprowski, Nazaret na stokach Birczy, „Gość Niedzielny” 2001, № 37.