Кресова книга справедливих - Ромуальд Неділько
Всі твори автора ⟹ Ромуальд Неділько
Про українців, які рятували поляків, винищуваних ОУН та УПА
КРЕСОВА КНИГА СПРАВЕДЛИВИХ 1939–1945
Про українців, які рятували поляків, винищуваних ОУН та УПА
Опрацював Ромуальд Нєдзелько
CopyrightІнститут національної пам’яті – Комісія з переслідування злочинів проти польського народу
Графічний проект
Кшиштоф Фіндзинський
Переклад
Катерина Сень
На обкладинці: Українські та польські жителі села Твердині на Волині. Влітку 1943 р. місцеві українці вбивали своїх польських сусідів, лише деякі надавали допомогу полякам. У верхньому ряду другий справа – один із винних, Василь Кліщук. У нижньому ряду лежить, у білому шарфі, одна з жертв – Станіслава Дзиковська, вбита 12 липня 1943 р. разом з батьками й братами (світлину передав Юзеф Дзиковський, брат Станіслави; передрук за згодою Владислава й Єви Сємашків з їхньої книжки Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939–1945, т. 1–2, Warszawa 2000).
Верстка «ТИРСА» ТОВ
Klemens Górski
Copyright by Instytut Pamięci Narodowej
Komisja Ścigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu
ISBN 978-83-7629-465-0
Запрошуємо на нашу інтернетну сторінку www.ipn.gov.pl та до інтернетної книгарні www.ipn.poczytaj.pl
ВСТУПЦя книжка – це реєстр актів гуманітарної допомоги, якої, з боку деяких українців, зазнало польське населення Східних кресів, піддане винищенню українськими націоналістами в сорокових роках XX століття. Хронологічні рамки – це 1939–1945 роки, тобто період з вересневої поразки та радянської окупації по примусову експатріацію польського населення на Західні землі та в центральну Польщу.
Перед тим, як пройдемо до обговорення змісту роботи, ми наведемо, в найбільшому скороченні та неминучому спрощенні, хід і трагічний баланс польсько-українського конфлікту.[1]
Потрібно, ясна річ, навести загальний контекст, постійно присутній у 1939–1945 роках: не досить нагадувати про обох загарбників та окупантів, німецького й радянського, які, несучи знищення й неволю підкореним народам, зруйнували дотеперішній порядок (нестійкий, але, однак, цивілізований) та створили умови, щоб інцидентна – з точки зору їхніх справ та стратегій – місцева суперечка перетворилася в криваві вбивства, тобто рішення, згідне з варварськими правилами «сучасної» війни.
Прояви наростання напруги спостерігалися вже раніше, однак домінувало відчуття, що співжиття поляків і українців вляглося правильно:
«Дійсно, з русинами, бо так ми їх називали, – засвідчує o. професор Мечислав-Альберт Кромпець, що походить з-під Збаража в Тернопільському воєводстві, – ми мешкали, як у родині. Ми визнавали їхні свята та відвідували їх удома так само, як і вони нас. До сьогодні я знаю руські колядки, думки; вони співали також наші. Ніхто не дивувався, коли вони інколи приходили на богослужіння до нашого римо-католицького костелу, а ми до їхньої церкви. До вимог місцевої культури належало також те, що до русина, тобто українця, ми не відзивалися польською, тільки по-руськи, отже, українською мовою. Близькість була настільки велика, що коли вже почалися вбивства, в деяких польських селах люди, всупереч фактам, до кінця не вірили, що їм щось погане може загрожувати з боку сусідів.»[2]
У вересні 1939 року члени Організації Українських Націоналістів, відомої з численних актів антипольського терору в II Речі Посполитій у тридцятих роках, здійснювали поодинокі напади на військових і цивільних біженців з центральної Польщі, а також на місцевих землевласників, лісників, чиновників. Цього роду атаки знов мали місце наприкінці червня й в липні 1941 року – разом зі вступом німецьких військ.
Лідери націоналістичного руху, розчаровані нездійсненим союзом з Німеччиною, вирішили перейняти ініціативу методом здійснених фактів: запанувати на спірній території, переборюючи загарбників та «чужих», які стояли на перешкоді до створення самостійної української держави, запроектованої згідно радикально націоналістичному зразку. У 1941–1942 роках німці, за допомогою української поліції, провели тотальну загибель єврейського населення.[3]
Українські радикали визнали, що врешті надійшла нагода, щоб розправитися з другим, «одвічним», але тепер зручним для усунення, супротивником, тобто поляками, які на цій території становили рішучу меншість.
Під німецькою окупацією українські емансипаційні спрямування зіткнулися з польською стійкою позицією, що потрібно захищати не лише національне буття, яке знаходиться під загрозою, але й довоєнні кордони. Українців не задовольняла обіцянка більшої автономії після війни – вони хотіли власної