Кресова книга справедливих - Ромуальд Неділько

Iскань, ґміна Дубецько – село, яке налічувало понад 1300 мешканців, у більшості українців; поляки становили 15 відсотків населення.

У 1945 році українець Іван Кашицький, дружина якого була діячкою ОУН, попередив родину Яна Фурмана про небезпеку з боку бандерівців. За намовою Фурмана, більшість польських родин покинули село.

Джерело: Свідчення Казимира Фурмана, [у:] W morzu nienawiści..., с. 102–103.

Кузьмина, ґміна Кузьмина – село зі значною перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 1000 мешканців.

У ніч 2 листопада 1945 року мала місце атака сотні «Громенка». З пожежі врятувалося ледь декілька польських обійсть та п’ятнадцять українських садиб. Цієї ночі дві українські родини надали заховання кільком польським родинам, врятовуючи їм життя.

Джерело: H. Komański, Powiat Przemyśl, „Na Rubieży” 2002, № 64, с. 51.

Нелипковичі, ґміна В’язівниця – польсько-українське село, яке налічувало понад 88 мешканців.

27 березня 1945 року Михайло Гартлип, виконуючи нічну варту, разом з п’ятьма іншими поляками, членами УПА був забраний та підстрелений. За нього заступився його двоєкровний брат Прекащ, який належав до УПА.

Джерело: S. Kaniowska, Z. Kaniowska, Byłyśmy świadkami, „Na Rubieży” 1998, № 32, с. 18.

Ришкова Воля, ґміна В’язівниця – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1800 мешканців.

У 1945 році частина українців, разом з греко-католицьким священиком Теодором Левицьким, остерігали поляків перед нападами УПА.

Джерело: H. Komański, Powiat Jarosław, „Na Rubieży” 1998, № 32, с. 20.

Цитуля, ґміна Радава – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1500 мешканців.

У 1945 році Ольга Бурштига та інша українка, Салка, та Дмитро Сидор і Олександр Величко були вбиті за «зраду України», тому що сприяли полякам, надавали їм допомогу, попереджали їх про бандерівців.

Джерело: H. Komański, Powiat Jarosław, „Na Rubieży” 1998, № 32, с. 13–14.

Обровець, ґміна Монятичі – село, населене 57 польськими родинами і кількома українськими.

На початку квітня 1944 року члени УПА вбили понад 40 поляків. Місцеві українці попередили своїх польських сусідів про напад, завдяки чому значна кількість мешканців вчасно сховалася в недалекому Славентині. У відплаті за попередження поляків, господарства українців були спалені.

Джерело: H. Smalej, Zbrodnie ukraińskie na terenie gminy Moniatycze pow. Hrubieszów w latach 1939–1944, Zamość 2003, с. 74 (на основі свідчення Станіслава Чекановського).

Ощів, ґміна Долобичів – польсько-українське село.

11 березня 1944 року солтис (українець Юрчак) скликав зібрання у Народному домі, нібито з метою запобігти етнічній боротьбі. Був запрошений також католицький священик. Ксьондза, який ішов на зібрання, зупинив місцевий українець, попередив його про небезпеку і завів до хати Пьотровських. Пізніше виявилося, що зібраних у Народному домі поляків чекала смерть від рук прибулої сюди сотні УПА. Врятувалися дві особи.

Джерело: J. Markiewicz, Partyzancki kraj, wyd. 2, Lublin 1985, с. 158–159.

Василів, ґміна Терношин – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1000 мешканців.

У 1943–1946 роках члени УПА вбили близько 90 поляків. 3 листопада 1943 року, в результаті нападу на хату Мацея Галаси, загинули чотири особи. «За декілька днів перед цим нападом, – згадує Владислав Галаса, – наш сусід-українець, приятель мого тата Мацея, застеріг його, щоб був напоготові, бо кажуть, що Владислав, твій син, у польській партизанці, і бандерівці можуть вас вбити. Тато скористався цим застереженням і потихеньку молодших дітей, збіжжя, трохи речей і частину худоби вивіз у рідні сторони, до Гути Ружанецької. Я, натомість, весь той час приховувався поблизу дому, у криївці. Виїхати з родиною ми вже не встигли. У вівторок були вбиті батьки [...] я сам врятувався дивом».

Джерело: W. Hałasa, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1998, nr 27, s. 41.

Вишнів, ґміна Потуржин – українсько-польське село, населене понад 200 родинами.

Багато українців з цього села, «наражаючи власне життя (націоналісти з ОУН дуже суворо розправлялися зі „зрадниками”), попереджали поляків про наміри УПА і ОУН, між іншим, у березні 1944 року українець з Вишнева Симон Свідерський передав Вацлавові Пікулі інформацію про підготовки націоналістів до вбивства всіх поляків у селі. Після цього повідомлення, більшість польського населення залишили Вишнів та перемістилися на північно-західні території Томашівського повіту».

Джерело: Związek Walki Zbrojnej – Armia Krajowa w Obwodzie Tomaszów Lubelski. Relacje, wspomnienia, opracowania, dokumenty, oprac. I. Caban, Lublin 1997, с. 288.

Корчмин, ґміна Терношин – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1100 мешканців; до 22 липня 1944 року в Рава-Руському повіті Львівського воєводства.

22 лютого 1944 року члени УПА напали на трьох поляків. Пилип Курпиш вирвався з рук нападаючих. «Використав несподіваний момент, – пише Катерина Курпиш, – і побіг у лісок поруч. Убивці почали стріляти. Були вже сутінки. Батько був у білій білизні, тому й не дуже помітний на фоні снігу.