Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

То обнесе по всіх країнах, То в роси їх перелива… То непомітно розсіва На білосніжних верховинах. Хотів і я так налітать. Уста вродливі цілувать, — Побачить дно очей вабливих… Але холодним зором ти Гасила мрії золоті При наших зустрічах журливих. Сумління
Ходім в сумну, нелюднену пустелю Величні сфінкси там стоять. В них люди віковічно сплять… Ми там збудуємо оселю; Ходім скоріше… Постривай, А Рідний Край? Ходім в буйне, шумно-веселе місто, Де в день і в ніч кипить бенкет. Там не голосить кулемет, А гра оркестра урочисто. Ходім скоріше… Постривай, А Рідний Край? Ходім туди, де вічно сяють зорі, Де вічно шелестить трава. Де сонце сяйво розлива. Не утікаючи за гори… Ходім скоріше… Постривай, А Рідний Край? Непоборність
Нехай моє серце кліщами шматкують. Нехай підбирають всі скарби надій, — Тебе, люба Пісне, вони не вгамують: Співай і радій! Най всюди шумують шалені буруни, Най люто зривають пелюстки лелій, — Укохана Пісне, налагоди струни: Заграй і радій! Ну, що ж як колиску твою потрощили, І спокій вечірній стривожено твій? — А ти, рідна Пісне, збери свої сили: Блукай і радій! Нехай світлу правду окружать пітьмою, Нехай моє серце зариють у гній — Ти, Пісне, до серця прийди із псальмою: Ридай і радій!