Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Де мажорний вітра подув На безводній хвилі ходить Переходом, як на морі… Підем далі, там де луни Вічно-юних передзвонів Невгомонним срібним тоном Зунісонять наші струни… «О, не бійсь, що розпустила…»
О, не бійсь, що розпустила Темні крила ніч над полем… — Доокола тільки колос Та твій голос легкокрилий. О, не бійсь, що зорять зорі Сріблозорим переблиском, — Як барвисто, ряснолисто Слів намисто нижеш скоро. Трель
Сну нема… Думки кружляють, Відлітають в інше місце, Де в колисці променисті, Перлочисті мрії сяють… Подивись – які величні, Довговічні і ментовні, Злотомовні, щастям повні, Безгріховні, блискавичні. Скоро ранок… зійде сонце, У віконце кине промінь… Збудить пломінь в легкий спомин. І відгомін мовить: сон це? Ні, не сон, а барвні трелі Невеселі з серця линуть… Українять, волю чинять, В борні гинуть, як об скелі. Чуєш – грають перед ранком Колисанку в снах мелодій? — То свободні, хороводні Линуть оди вже над ґанком. Ах, скоріше ніч втікала б, Заплітала б чорні коси, Впали б роси… голі й босі На покоси мандрували б… О, прислухайсь… трелі грають, Вибивають… злотодзвонять… Сум хоронять, сміх боронять, Передзвонять, перлосяють… Майовий сонет
На хмари вітер налітає І з ними бавиться в танку: То їх розгонить, то збирає, То кожній зв’яже по вінку.