Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Розп’яту сумом на кряжі? Чи не підгледів на очах Дорогоцінну ту сльозину, Що приховала біль і жах, В розмові тішачи дитину? «Мені приснилася весна…»
…Мені приснилася весна З зеленим шумом і піснями, Земля, вся квітами рясна, Й Дніпро з розкішними лугами. Я чув крізь грати солов’я — І серце він мені стривожив. І співом хтів одлунить я, Та голос мій ланцюг зубожив. А він співав до забуття, І нашу камеру убогу Будив до справжнього життя — На вільну закликав дорогу… Я раптом кинувсь до вікна, Побачив – ґрати із безодні, За ними ніч, зима сумна Й штики вартівників холодні. «Куди ти, вітре…»
– Куди ти, вітре, Летиш так пильно? Побудь зо мною, Мене візьми… – На Україну Лечу я вільно, До сонця-ласки З ції пітьми. Тому я граю В могутні сурми, Бо розірвав я Льодяний сков, Бо переміг я Крижані тюрми, І ось я вільний, Я – вітер знов.