Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Дитини усміх жартовливий, Дружини лагідний привіт І погляд матері журливий, Чи ще побачу вас, чи ніт? Чи може тут в краю чужому, Серед могил в чаду руїн, Під градом куль, шрапнелі грому Умру покинутий один? І в передсмертний час востаннє, Недвижними устами я Чи зможу, о, моє кохання, Твоє промовити ім’я? І чи зійде на поле бою Твоя прозоро-світла тінь, Чи вчую тихе: «Я з тобою. Від мук, коханий мій, спочинь?!» І поцілунок легкокрилий На чоло зблідле чи злетить, Підтримати останні сили, Надію в серце закропить? Вертайся до рідного краю

Присвячено Головному Отаману

З тобою і радість, і віра, І серця зболілого біль. Вертайся до рідного краю, Шовками зеленими піль! Без тебе нам хмарами муки, На волі неволі тюрма, Вернись до нас сонця весною, Щоб впала ворожа пітьма. На свято прапори і майви — Традиції славних дідів! Грай зустріч великому сину, Країно могутніх синів. Прощальний зошит
«Ой, не підводиться рука…»
Ой, не підводиться рука Узяти пензля і палітру. Душа у піжмурках блука І прислухається до вітру. О вітре, вітре з України, Що ти там бачиш, розкажи; Чи не зустрів мою дружину,