Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

О жах, які кошмарні сни! О де ти, що керуєш світом, За що караєш, ніби кат? Верни батьків до рідних діток, Родинам сльози осуши. Не муч, не муч малих сиріток; Свою жорстокість – залиши! «Чи я забуду тут, в неволі…»
Чи я забуду тут, в неволі, Тебе, осонцена блакить, І вас, мої стрункі тополі, Що звикли з небом говорить? Цей колір ливсь – з весняних соків, Як довга і солодка річ. І я з дитячих милих років Його спивав і день і ніч. На хвилях плинув я чудових З просторів моря і степів, В зірках купався смарагдових, Лазур’ю в хмарах пломенів. «Нависли хмари грози і крови…»
Нависли хмари грози і крови, Закрили сонця правдивий світ. І громи смерти уже готові Ударить землю, вселити гніт. І почорніли земельні груди; П’явки, гадюки без міри пруть. І притаїлись лякливо люди, Когось чекають, чогось-то ждуть. А духи смерти, неначе тіні, Літають тихо і сіють зло. І нижче хмари спустились сині, І сонце в спокій кудись зайшло… Дружині
З листів Твоїх я ясно бачу Життя і настроїв криву —