Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Силу спротиву Н.К. базувала на криловій ґрупі, що моглаби бути підсилена перемишлянською ґрупою на напрямку Хирів — Мостиська. Від фронтової ґрупи очікувалося втримання її позицій. Навіть колиб у той час Городок був ще в руках поляків, всеж простір у 20 клм. відокремлював наші позиції під Судовою Вишнеювід ворожих відділів, що трималися в Городку Ягайлонському.

Загально ми намічали повторити, з певними відмінами, нашу операцію першої половини січня, коли то наші Бригади (Вольфа, Бізанца, Тінкля й Микитки) звели нанівець солідне розраховану акцію ґен. Ромера. Тут, як й раніше, за крилевим ударом мало бути рішаюче слово. Ясно, що вся ця комбінація набулаб більшого значіння з моментом підсилення наших боєвих частин свіжими поповненнями. Не треба забувати, що з малою перервою наші війська були вже в боях цілих три тижні.

13. коли наші війська знов роблять спробу опанувати Городок, починає помалу усталюватися лінія фронту. З польського боку починають вступати у бій частини з чеського (16. 3.) і познанського (18. 3.) фронтів. З підходом цих сил, поляки знов відновили сполучення з Перемишлем. Одначе вони все ще були не в силі розгорнути свого успіху. На фронті витворилася рівновага, яка була тоді для нас корисною не тільки під оглядом оперативним, але й дипльоматичним. І дійсно, 22. березня держави Антанти роблять свою другу інтервенцію.

Вражіння комісії Антанти щодо боєвої міці обох сторін, як це ми бачили вище, не були на користь поляків. Для комісії було ясно, що, без дипльоматичного (замирення на інших фронтах) і матеріяльної допомоги полякам, боротьба перейде у довготревалу й жорстоку війну.

Комунікат, який видано з цього приводу спільно Начальною Командою й Державним Військовим Секретаріатом, дає вистарчаючий матеріял для історії другої інтервенції Антанти.

Комунікат.

"ДО ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ!

До Начальної Команди Галицької Армії і Ради Державних Секретарів прийшли сьогодня дві телеґрами, які отсим подаємо Вам до відома:

УПБ. Станиславів, 22 марта.

Урядове звідомляють: Американський посол в Берні передав сьогодня нашому державному секретареві Панейкові, який відїзджає нині з Льозанни до Парижа отсю урядову ноту американської мирової делегації, датовану 17. марта і адресовану до Державного Секретаря Панейка: "Президент Вільзон одержав Вашу телеґраму з 13. марта, в якій говориться про відносини між Україною та Польщею і про місію Ген. Бертельмі. Президент хоче, щоби ви були певні, що він вповні здає собі справу про положення й через те сейчас буде вислана на місце окрема місія коаліцій, щоби перевести доходження про цілу ту справу. Президент є певний того, що в ожиданню приїзду сеї місії і в загальнім інтересі — Україна сейчас задержить мілітарну акцію. Президент сподівається, що Україна матиме довіря до доброї волі коаліційних правительств — привести до вдоволяючої угоди між Польщею й Україною та через справедливу розвязку усунути конфлікти поміж обома народами.

УПБ. Станиславів, 22 марта.

Урядово звідомлюють: До Головнокомандуючого Галицької Армії генерала Павленка звернулася найвища Рада мирової конференції з депешою, підписаною Вільзоном, Льойд Джорджем, Клемансом та Орляндо, в якій передана просьба здержати сейчас ворожі кроки перед містом і в околиці Львова. Така просьба вислана рівночасно до ґен. Розвадовского, команданта Львова. В часі тревання завішення оружжя війська обох сторін остануть на своїх позиціях. Комунікація залізницею між Львовом та Перемишлем лишається свобідною в міру конечної потреби для щоденного заосмотрення міста Львова. Найвища рада додає, що вона готова вислухати предложень що до матеріяльних і теріторіяльних претенсій обох сторін і посередничати в Парижі між делегаціями українською й польською, або також через посередництво відповідно кваліфікованої репрезентації, до котрої вибору обі сторони рішаться — а то в ціли переміни завішення оружжя на перемиря. Вислухання українських і польських репрезентантів що до їх суперечних претенсій є отже зависиме від формального услівя сейчасового заперестання ворожих кроків.

На основі тих телеграм рішилася Начальна Команда Галицької Армії в порозумінню з Радою Державних Секретарів приступити до часового завішення оружжя після лінії, яку визначають наші нинішні закопи. Комунікація між Львовом та Перемишлем лишається виключно тільки до довозу конечних для Львова харчів.

Славне Козацтво!

Це вже не услівя останніх переговорів, на які відповіла Начальна Команда Галицької Армії виповідженням перемиря і успішним бомбардованням Львова!

Граничною лінією лишається лінія нашого фронту, яку Ти Українська Оружна Сило держала власними — геройськими грудьми!

Антанта просить підписами президентів: Вильзона (Америка), Льойд Джоржа (Анґлія), Клєманса (Франція), Орлянда (Італія), щоб ми рівночасно з поляками здержали воєнні операції і торжественно прирікає вислання нової місії та безстороннє розслідження українсько-польської справи й просить про прислання української делегації до Парижа, яка малаби вести переговори з поляками, щоби закінчити кроваву війну межи обома народами.

Таку саму депешу, про завішення оружжя післала Антанта до команданта польського війська генерала Розвадовского.

Славне Козацтво!

Твоїм геройським пожертвованням добуло Ти признання Антантою Української Народньої Республики.

Від сьогодня можуть заступники Української Народньої Репубдики говорити як рівні з заступниками польської держави.

Це Ваша праця і Ваша вірність Україні!

Але справа ще не скінчена!

Україна жадає ще на дальше Вашої праці, а Рада Державних Секретарів разом з Начальною Командою, оперті на Ваші свідомі і карні ряди, сповнять з вірою в будучність Української Народньої Республики всю працю і поборють всі перепони, які стануть по дорозі скріплення і могучости нашої молодої держави.

Начальна Команда Галицької Армії і Рада Державних Секретарів, признаючи зміну поведення Антанти до Української Народньої Републики — готова заключити тимчасове завішення оружжя, але взиває Вас, Славне Козацтво, пильнувати фронту, з таким самим пожертвуванням і карністю, як до сьогодня і наказує рівночасно: Як довго справи дальше не розвинуться, здержатися від всяких зносин з ворогом, на якого мусимо й на дальше мати чуйне ухо, і все