Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
На ліквідацію західного фронту С. Петлюра не погодився. Чи це було йому не під силу перевести в життя, я не знаю. Він покинув мене невдоволений.
Я знав, що він мав такуж розмову окремо з полк. Курмановичем, але вже був цілком спокійним, бо знав, що погляд начальника штабу не відріжнявся від мого.
Більший успіх мав С. Петлюра у Військового Секретаря. Тисячі молодих стрільців мали бути переведені на Схід у запасові коші Армії У.Н.Р.
У день приїзду комісії С. Петлюра мав рано ще одну розмову зі мною. Я лишався на свому.
Наведені факти добре ілюструє слідуючий витяг з листа Головного Отамана:
"В марті місяці 1919 р. я одвідав наш Галицький фронт. Ознайомившись з ситуацією, я прийшов до висновку, що фронт заломиться, бо Галичина була забльокірована з усіх боків. Довідавшись, що я прибув в Галичину, антанська комісія в Варшаві приїхала, щоб побачитись зі мною. На чолі з генералом Бертельмі, вона приїхала до Ходорова, де в Штабі відбулось побачення. Комісія пропонувала певну розїмчу лінію. Хоч вона невідповідала в цілому інтересам Галичан, але я настоював на приняттю її, бо цим досягли-би ми: а) фактичною визнання України з боку Антанти, б) отримали-би можливість створити базу для підвоза амуніції з Европи і в) оперлися-б фактично на Европу в нашій тогдішній боротьбі з большовиками — себто з Москвою. Галичане, за допомогою Омельяновича-Павленка, який ніколи не орієнтувався в державних справах, відкинули ці умовини, хоч я їх і попереджував про корпус Галера, що формувався в Франції".
Кожен бачить, що моє становище в жадній мірі не відповідає змістові випису. Навряд чи справедливим є й речення: "який ніколи не орієнтувався в державних справах". Сам Головний Отаман пізніше поручив мені головування в делегації, що мала вести переговори з командою добровольчої армії, далі головне командування підчас Зимового Походу та ін. Отже він доручав мені справи, де стратегія сильно лучиться з політикою.
Лихо було в тому, що С. Петлюра приходив до певних рішень із великим запізненням (див. доклад ген. Капустянського). Колиж він і приймав яке рішення, то не міг знайти засобів для переведення його в життя. Так було й тут. На ліквідацію фронту він не годився. Всеж інше булоб півмірою, і тому відпадало само по собі, бо не приносило бажаної користи. Щож до корпусу Галера, то Начальна Команда про це була добре поінформована. Вона з повною свідомістю ставилася до всіх наслідків, які виникали з неприйняття нами умов держав Антанти.
Головний Отаман мав нелегке завдання підчас наради з членами комісії Антанти. Я й полк. Курманович були властиво в ролі присяжних свідків. Партія розігравалася між С. Петлюрою й ген. Бертельмі. Небіжчикові дуже шкодило незнання чужих мов, але, не дивлячись на це, він був гідним заступником української справи.
Темою наради була все таж "лінія Бертельмі" й вигоди та невигоди прийняття Україною умов Антанти. З нашого боку підносилося великі богацтва України, "право на самовизначення", "здобутки революції" й т. д. Остаточних рішень не приймалося. Це мала зробити делеґація 3.У.Н.Р. у Львові, а затвердити мав Станиславів.
28. лютого, пізно вечером, наша делегація остаточно відкинула пропозиції комісії. У переїзді через Ходорів, делегація поручила Начальній Команді проголосити дальшу боротьбу. Штаб це виконав негайно, даючи такий наказ:
"ДО ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ!
Під посторонною погрозою, що прийдеться нам ще серед тяжких умов провадити війну з Поляками за Рідний Край, Начальна Команда в порозумінню з Радою Державних Секретарів примушена була розпочати переговори з Поляками для вироблення справедливої демаркаційної лінії і перенесення через те галицького українсько-польського питання на мировий конґрес.
На третій день переговорів запропонованно нам остаточно демаркаційну лінію, яка являється образою наших найсвятійших почувань, бо на основі цієї лінії Камінка Струмилова, Львів, Дрогобич та від тих місцевостей на захід великі простори української території малиби остати на далі в руках Поляків аж до остаточного вирішення на мировім конгресі. Рівнож до рішення мирового конгресу заборонено поділ землі великої польської власности через що утрудненоб було переведення земельної реформи.
З чувством тяжкої образи за кров наших братів, за святу память полягших за волю і народню честь старшин, стрільців і козаків. Начальна Команда примушена продовжати війну з ворогом, що не має власних сил удержатися на зрабованій нашій землі і хапається за чужу поміч, поміч держав Антанти, яких він до того, на жаль, невірно інформує.
Ми віримо, що минулі переговори не пройдуть для нас даремно тому, що представники держав Антанти мали можливість власними очима побачити наше військо і наше громадянство та почути ту безмежну любов прагнення до вільного життя, яке живе в серці нашого народу. Наш нарід молодий, хоробрий і свідомий своєї ціли, тож добуде собі право на вільне життя у семї вільних народів світа. Останні звіти з поля бою дали Начальній Команді запевнення в тому, що Галицька Армія зуміє дати нашому ворогови належну відсіч, що старшини, стрільці і козаки з подвійною енергією і силою виконають зложений на них обовязок перед Вітчизною і тим ще більше зміцнять нашу молоду, але хоробру і сильну духом армію.
Вітаючи військо за його службу Народови, Начальна Команда закликує всіх старшин, стрільців і козаків до братерства, відваги і піднесення духа, бо переконана, що це принесе нам осягнення наших національних бажань та дасть нам повагу і належне місце між иншими народами. До зброї Товариші-Команданти, старшини, стрільці і козаки! Хай нас розсудить залізо і кров!
Командуючий Галицькою Армією: Отаман Омелянович-Павленко, в. р. Начальник Штабу: Полковник Курманович, в. р.
Постій, дня 1. марта 1919."
