Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

24. 2.

Галичина Східна: Ґрупа ген. Ромера: Багаторазові атаки ворога на Белз і Раву Руську скінчилися для нього повною невдачою. Українці відступили з-під Белза до дальших сел: Доброшина, Хлівчан, Премислова. Наш успіх під Белзом свідчить про доцільне керування, витревалість і завзятість полковника Бербецкого. Серед його старшин визначився поручник Кревскій, підхорунжий Семенскій, поручник Ґедро, поручник Борковскій. Контр-атакою стрільців Підгалянських під

командуванням ротмістра Волковского вигнано ворога зі Стай, де взято до полону 42 полонених і взято 2 кулемети. З під Рави Руської відступили українці в сторону Маґерова. В бійках біля Рави Руської була добра діяльність панцирників ч. 11, 13 і 14.

Ґрупа ґен. Розвадовокого: Обмін стрілянини гарматної й місцеві сутички стеж. В ночі з 23. на 24. сталося завішення зброї на Галицькому фронті. Почалося воно від 6. год. ранку 25. б. м. треває 24 годин, продовжується автоматично ще на 24 год., коли було не оголошено. Розпочаття кроків ворожих допустиме через 12 год. од хвилі доручення, оголошеного місією Антанти у Львові. Обі сторони затримують свої позиції.

25. 2.

Галичина Східна: Завішення зброї.

Отже перед нами два відмінні освітлення одних і тихже подій. Для кращого зрозуміння польського звіту з 23.2.19. слід подати ще оден факт.

Місяць назад, з кореспонденцій, які були подані нашою пресою. ("Стрілець", "Република"), ми відчували, що десь за кулісами робиться спробу змусити нас до завішення зброї. "Пестер Льойд" з 18. січня подав призвіще Смаль-Стоцького, відомого українського професора, як учасника цих заходів ("Стрілець", ч. 5). Одначе офіційних даних про таку акцію, до початку нашого наступу. Начальна Команда зовсім не мала".

Звіт "Довудства" каже, що на всьому 250 кількометровому фронті наші гармати були особливо сильні. Мабуть від того часу події приймають рішаючий і некорисний для поляків зворот, бо вже 18. лютого полк. Курманович одержав телеґраму від представників Антанти на моє імя з проханням до Начальної Команди про негайне завішення зброї, аби цим уможливити переїзд членів міжнародньої комісії з Перемишля до Львова. Необхідно підкреслити, що телєґрама наспіла саме 18. лютого, коли ми вже широко заанґажувалися в нашій операції. Я наказав переслати прохання Антанти на руки міністра Голубовича із зазначенням, що домагання виконати неможливо.

Як видно із звіту Начальної Команди, осередок наших зусиль лежав тоді на ділянці Городок (виключно) — Судова Вишня — Рудки. Події в районі Любінь В. — Любінь М. — фільварок Дубатовський — Карпіце — Верешиці (обвід коло 18 клм.) прибрала більше напруження, ніж це було потрійно, хоч це й не входило в наші розрахунки, всеж події розвивалися недобре для поляків, бо 20. лютого Н.К. вдруге одержала домагання антантської комісії, аби я уможливив переїзд її із Львова до Ходорова для переговорів у справі завішення зброї. При чому зазначалося, що відкинення вимоги розглядатиметься, як акт ворожого чину супроти Антанти.

Не треба доводити, що самий факт можливости переговорів дуже шкідливо відбивався на наших замірах. Уряд не знайшов можливим відмовити відпоручникам держав-переможців. 22. лютого о 12. годині дня я й полк. Курманович із старшинами штабу зустріли на двірці заступників всемогутньої в той час спілки держав: Англії — ген. Картон де Віяр, полк. Моль і Сміс, Франції — ґен. Бертельмі й майор Вікер, Італії — майор Стобіль і пор. Парголезі та Америки — проф. Лорд і пор. Фастер.

Першим вийшов з нашого скромного вагон-сальону ген. Картон де Віяр. Не дивлячись на тяжке покалічення (він не мав лівого ока, однієї руки й, здається, ступні одної ноги), його струнка й цілком свіжа постать робила на всіх дуже добре вражінпя. Останнім вийшов насуплений і непривітний ґен. Бертельмі. Заступники Америки й Італії виказували до нас свою прихильність.

Пан-отець Калята, наш духовник, був перекладчиком. Тут треба зазначити, що як о. Калята так й о. Бон, не дивлячись на певні недостачі, були в усіх політичних справах незамінимими співробітниками Начальної Команди. Досконале знання світових мов, лагідність постави й зручність у тактиці дуже сприяли відповідному перебігові складних переговорів.

Ґен. Бертельмі вже мав між нашим вояцтвом вироблену славу нашого гострого противника. Ось тому я просив полк. Курмановича довести до відома комісії, що для кращого перебігу наради бажано, щоби головував ґен. Картон де Віяр. Мою пропозицію прийнято. О год. 12. 15. в помешканні штабу розпочалося наше перше засідання. А в тойже час бої на фронті тревали далі.

Велика кімната оперативного відділу, — місце наших ширших нарад, — мала досить незвичайний вигляд. За зеленим столом, обличчям до світла, зайняли місця: я, полк. Курманович, здається, майор Ерле й о. Калята. Напроти мене сидів ґен. Картон де Віяр, коло нього ґен. Бертельмі, а далі всі інші заступники держав Антанти.

Хвилини мовчання. Я відчував на собі сталий погляд ґен. Картон де Віяра й зневажливо-злосні очі ґен. Бертельмі.

Тишу порушив голова наради, ґен. Картон. Він зачитав мені, в імени Антанти, наперед приготований проект. Наскільки мене не зраджує память, текст звучав так:

"Ми всі чотирі заступники держав Антанти — Анґлії, Америки, Франції й Італії — заявляємо Вам, що 18. ц. м. ми звернулися до Вас з вимогою завішення зброї в ціли прибуття нашої місії з Перемишля до Львова. Натомісць Ви відповіли генеральною битвою на всьому фронті. Ми питаємо Вас: це є визов супроти держав Антанти? Коли ні, то ми ставимо Вам негайне домагання припинити розпочату Вами генеральну битву. На відповідь даємо Вам 5 хвилин."

Я не змушував їх довго чекати на відповідь. Я стало гордився обовязками, що лежали на мені. Розумівся я також і на подібних положеннях. Хоч заява заступників Антанти, як conditio sine qua non, зводилася до негайного завішення зорої, я всеж поділив відповідь на два окремих моменти.

На перше питання відповів я (розмова велася по французьки, цю мову я досить розумію, щоби слідкувати за перебігом наради) через о. Каляту: "Ні, оперативні обставини