Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

в’ялило, вітер смагав гармаша і його коня, але воєнні переживання в’язали ще сильніше із стрілецьким товариством, вірним конем і гарматою. Перебуті на фронті у полі літні ночі, коли гармати стояли на позиції, вартові вартували коло гармат. Гармаш ночував під зоряним небом. Під головою сідло — це краще, як пухова подушка. Спав на коці з коня, прикритий військовим плащем. У головах вірний кінь хрупав траву чи сіно. Кінь у головах, але він ніколи не ударить, не ступить на свого їздця. Він наче береже їздця від несподіваної небезпеки. На небо вийде не раз місяць „як млиновеє коло”. Над батерійним табором злине тихенько, щоб ворог не почув, пісня, і так довго, довго у ніч. Завтра не знати, як воно буде, може знову завзятий бій, може знову будуть вибухати Гранати коло батерії, а крісові кулі літатимуть, як злющі мухи. У таких хвилинах серце б’ється інакше, жвавіше. Може це страх, а може самозаховавчий інстинкт спричинює інше биття серця, яке воно дивне, але яке воно дороге у споминах кожного вояка. Такого переживання не матиме ніхто за ніяку ціну і ніколи — у часі спокою. Гармаш почував силу своїх гармат.

Не раз ворог наступав, але шрапнелі, гранати затримували ворожі лінії. Гарматний вогонь промощував у наступі дорогу піхоті, нищив ворожі окопи, кулеметні гнізда, або примушував ворожі гармати мовчати. Сила гармат збуджувала віру в перемогу і, мимо воєнних невигод, а часом і голоду, давала гармашеві вдоволення. Гармаш Січових Стрільців був завжди краще одягнений. На комірі блюзки-френча пишалися червоні відзнаки із золотими буквами „СС” і гарматними гирлами. На шапці пишався золотий Володимировий тризуб. При боці револьвер або шабля, на плечах короткий кавалерійський кріс. Стрілецький гармаш витримував ворожі наступи, студінь, спеку. Він вірив в ідею, вірив, що здобуде Україні державність і волю.

Півтора місяця ішли завзяті бої із сильнішим ворогом від Крем’янця до Заслава, Староконстянтинова — на Волині, а потім коло Проскурова і на півдні коло Ярмолинець, Балина — на Поділлі. Бої ті йшли коло Теофіполя, Ямполя, Антонін, Базалії, Миколаєва на Поділлі, Чорного Острова, Гречан. Містечка, села переходили по кілька разів із рук до рук. Ішли бої за кожну переправу на річці Случі, Божку і на інших річках. Це українська придніпрянська армія боронила останків придніпрянщини. Поля ці устелені поляглими у боях, а земля насичена кров’ю. В усіх цих боях брали участь 1-ший, 3-тий, 5-тий гарматні полки, а 4-тий гарматний полк СС у складі дивізії.

Наостанку московські червоні війська таки витиснули українські війська з Проскурова. Січові Стрільці подалися на Ярмолинці. Українські війська були так перемучені щоденними боями, переходами, що здавалося приходить кінець усякому спротиву. Докотилися врешті аж до Балина. Коло Балина совєтські війська перервали український фронт. Дорога на Кам’янець Подільський, де був уряд УНР і центральні установи, була відкрита. Совєтські війська могли тоді захопити Кам’янець, бо не було кому його боронити. Місто було тоді урятоване тільки завдяки щасливим обставинам. Совєтські війська здержалися у своєму наступі, бо на їх запіллі появилася випадково галицька частина. Українська Галицька Армія забезпечувала перед большевиками лінію Збруча. На Збручі стояла сокальська бриґада під командою сот. Вол. Коссара. Вона займала становища коло Підволочиськ і висилала для розвідки по залізничому шляху гармату на плятформі з батерії пор. Володимира Сілецького. У цей критичний час під Балином, команда Сокальської бриґади не знаючи, що діється коло Балина, вислала гармату під командою пор. Володимира Сілецького і курінь піхоти. Цей відділ під’їхав до Чорного Острова. Гармата обстріляла станцію Чорний Острів. Відділ Сокальської бриґади стрінув опір большевиків від станції у Чорному Острові і по перестрілці почав відходити. Ця подія вплинула на большевиків під Балином тим способом, що мусіли стримати наступ, бо мали галицьку частину далеко на задах. Большевики мусіли ліквідувати відділ Сокальської бриґади. Відтиснули вони цей відділ назад за Збруч, а большевицький панцерник на кінець обстріляв гарматним вогнем Підволочиська. Хоча виправа відділу Сокальської бриґади скінчилася відступом назад у Галичину, але ця виправа мимоволі припинила на кілька днів наступ большевиків на південь та врятувала Кам’янець Подільський. За дей час українські війська на цьому відтинку трохи відпочили, упорядкувалися і оборона Кам’янця Подільського була забезпечена.

Так сумно було з придніпрянською армією. Не краще було у тому часі з галицькою армією. Славна Чортківська офензива, у якій відзначився 2-гий і 6-тий гарматні полки СС, заломилася. 17 липня 1919 р. УГА почала переходити річку Збруч на Придніпрянщину.

У Ляндскоруні Корпус СС був поділений на дві дивізії — 10 і 11 СС. Стрільці трохи відірвалися від ворога і відпочили.

22 липня 1919 р. Штаб Дієвої Армії дав наказ придніпрянській армії перейти до загального наступу проти московських червоних військ, щоб здобути більше території, де могла б приміститися Українська Галицька Армія і де вона могла б відпочити по боях у Галичині.

Корпус СС розпочав 26 липня 1919 р. наступ на північ від містечка Балина і сіл — Рудки, Карабчшв та Велика Левада. У цьому наступі брало участь 10 батерій СС. По завзятих боях, у яких відзначилася 7-ма батерія СС, Стрільці перервали большевицький фронт, розбивши Таращанську дивізію. Здобули тоді 28 кулеметів, три гармати з кіньми і взяли багато полонених. Ворог відступив на північ і не птнидкп здобувся на опір. 7-ма батерія СС, якій повстанці у Вербі забрали дві гармати, дістала дві здобуті на большевиках гармати і стала знову повною батерією, тепер під командою пор. Чорного.

Офензива злучених Придніпрянської і Галицької Армій на Київ

По переході УГА через Збруч на Східню Україну, створено одну спільну команду для обох армій під назвою „Штаб Головного Отамана”, який мав командувати обома арміями.

Придніпрянські дивізії, чи там корпуси перемішано з галицьким корпусами чи бриґадами, так, що на кожному відтинку фронту мали наступати придніпрянські частини поруч з галицькими.

Ця офензива розвивалася не тільки в напрямі Києва, але і на північ, у напрямі Звягеля (Новгород Волинський), Коростеня, на схід у напрямі Дніпра, Києва, на південь у напрямі Вапнярки, Одеси, і Чорного Моря. Усі полки і батерії Гарматної Бриґади СС брали участь у цій офензиві, в усіх напрямках. 4-ий гарматний полк СС, який був у складі 3-ої дивізії отамана