Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього - Світлана Олександрівна Олексійович

— Справа незвичайна... Ви зрозумійте нас, Славо Костянтинівно, не знаємо, кому вірити. Десятки вчених стверджують одне, ви — інше. Чи чули ви що-небудь про славетну чаклунку Параску? Ми вирішили запросити її до нас, вона береться протягом літа знизити гамма-фон.

Вам смішно... А зі мною поважні люди розмовляли, у цієї Параски вже були договори підписані з деякими господарствами. Сплачено їй великі гроші. Це захоплення ми пережили... Потьмарення умів... Загальна істерика... Пам’ятаєте? Тисячі... Мільйони сиділи біля телевізорів, і чаклуни, вони називали себе екстрасенсами, Чумак, за ним Кашпіровський «заряджали» воду. Мої колеги з ученими ступенями наливали трилітрові банки води й ставили біля екранів. Пили цю воду, вмивалися... Вважалося, що вона зцілює. Чаклуни виступали на стадіонах, де збирали таку кількість глядачів, що Аллі Пуґачовій хіба мріяти. Народ туди йшов, їхав, повз. Із неймовірною вірою! Зцілимося за помахом чарівної палички від усіх болячок! А що? Новий більшовицький проект... Публіка кипить ентузіазмом... Голови забито новою утопією... «Ну, — думаю, — тепер чаклуни будуть нас рятувати від Чорнобиля».

До мене питання:

— Яка ваша думка? Звичайно, ми всі атеїсти, але от кажуть... І в газетах пишуть... Ми організуємо вам зустріч?

Зустрілась я з цією Параскою... Звідки вона взялася, не знаю. Мабуть, з України. Вона вже два роки всюди їздила й знижувала гамма-фон.

— Що ви збираєтеся робити? — спитала я.

— У мене такі внутрішні сили... Я відчуваю, що можу знижувати гамма-фон.

— А що вам для цього потрібно?

— Мені потрібен вертоліт. Тут я вже розлютилася. І на Параску, й на наших чиновників, які роззявивши рота слухали, як вона їм локшину на вуха вішає.

— Ну навіщо, — кажу, — відразу вертоліт. От ми зараз привеземо й насиплемо на підлогу зараженої землі. Хоча б півметра. І давайте... Знімайте фон...

Так і вчинили. Привезли землі... І вона почала... Щось шепотіла, плювала. Якихось духів руками гнала. І що? Ну, що вийшло. Нічого не вийшло. Сидить Параска зараз десь в Україні у в’язниці. За шахрайство. Ще одна була чаклунка... Обіцяла на ста гектарах прискорити розпад стронцію й цезію. Звідки вони бралися? Я думаю, їх породжувало наше прагнення чуда. Наші сподівання. Їхні фотографії, їхні інтерв’ю. Хтось же давав їм цілі шпальти в газетах, найдорожчий час на телебаченні. Якщо віра в розум полишає людину, в її душі оселяється страх, як у дикуна. Вилазять потвори...

Тут мовчать... Мовчать мої опоненти...

Я пам’ятаю тільки одного значного керівника, який подзвонив мені й попросив: «Давайте я приїду до вас у інститут, і ви мені поясните: що таке кюрі? Що таке мі-крорентґен? Як цей мікрорентґен переходить, скажімо, в імпульс? Їжджу по селах, мене питають, а я як ідіот. Як школяр». Один такий трапився. Олексій Олексійович Шахнов... Запишіть його прізвище... А більшість керівників нічого не хотіли знати, ніякої фізики з математикою. Усі вони закінчували вищу партійну школу, там добре навчали одного предмета — марксизму. Надихати й піднімати маси. Мислення комісарів... Воно не змінилося з часів кінноти Будьонного... Згадую афоризм сталінського улюбленого командарма: «А мені однаково, кого рубати. Мені шаблею махати подобається».

А щодо рекомендацій... Як нам жити на цій землі? Боюся, що вам буде нудно, як і всім. Не знайдете сенсації. Феєрверка. Скільки разів я виступала перед журналістами, розповідала одне, а читала наступного дня інше. Читач мусив померти від страху. Хтось бачив у зоні плантації маку й поселення наркоманів. А хтось кицьку з трьома хвостами... Знамення в день аварії на небесах...

Ось розроблені в нашому інституті програми. Видрукувані пам’ятки для колгоспів і для населення. Можу дати з собою... Пропаґуйте...

Пам’ятка для колгоспів... (Читає).

Що ми пропонуємо? Навчитися керувати радіацією, як електрикою, спрямовуючи її по ланцюжках в обхід людини. Для цього необхідно перебудувати наш тип господарки... Зробити корекцію... Замість молока й м’яса налагодити виробництво технічних культур, які не потрапляють у страву. Той-таки ріпак. Із нього можна чавити олію, зокрема й для моторів. Використовувати як пальне в двигунах. Можна вирощувати насіння та саджанці. Насіння спеціально піддають радіації в лабораторних умовах для збереження чистоти сорту. Для нього вона безпечна. Це один шлях. Є другий... Якщо ми все-таки виробляємо м’ясо... У нас немає способів очистити готове зерно, знаходимо вихід — згодовуємо худобі, пропускаємо його через тварин. Так звана зоодезактивація. Перед забоєм переводимо бичків на два-три місяці на стійлове утримання, привозимо їм «чисті» корми. Вони очищаються...

Гадаю, досить... Не читати ж мені вам лекцію? Ми говоримо про наукові ідеї... Я б навіть назвала це філософією виживання...

Пам’ятка для господарів...

Я приїжджаю в село до бабусь і дідусів... Зачитую... А вони на мене ногами тупають. І слухати не хочуть, хочуть жити так, як жили їхні діди й прадіди. Праотці. Хочуть пити молоко... А молока пити не можна. Купуй сепаратор і чави з нього сир, колоти масло. Сироватку виливай, сироватку в землю. Хочуть сушити гриби... Спочатку вимочи їх — насип на ніч у ночви, залий водою, а тоді вже суши. А краще взагалі не їсти. Уся Франція в печерицях, вони ж їх не на вулиці вирощують. У теплицях. Де наші теплиці? Будинки в Білорусі дерев’яні, споконвіку живуть білоруси серед лісів, так от будинки краще обкласти цеглою. Цегла добре екранує, тобто розсіює іонізуюче випромінювання (у двадцять разів інтенсивніше, ніж дерево). Раз на п’ять років треба присадибну ділянку вапнувати. Стронцій і цезій підступні. Чекають своєї пори. Не можна вдобрювати гноєм з-під своєї корівки, краще купити мінеральних добрив...

— На втілення ваших планів потрібна інша країна, інша людина й інший чиновник. Старим людям у нас насилу вистачає пенсії на хліб і цукор, а ви радите мінеральні добрива купувати. Придбати сепаратор...

— Можу відповісти... Я зараз захищаю науку. Я вам доводжу, що не наука винна в Чорнобилі, а людина. Не реактор, а людина. А політичні питання не до мене. Не сюди...

Ось... Отакої! Вилетіло з голови, а навіть позначила була собі на папірчику, щоб не забути. Розповісти... До нас приїхав із Москви молодий учений, у нього мрія — брати участь у чорнобильському проекті. Юра Жученко... Привіз із собою вагітну дружину... На п’ятому місяці... Усі розводять руками — чому? Навіщо? Свої тікають, а чужі їдуть. А тому, що це справжній учений, він хоче довести: грамотна людина може тут жити. Грамотна й дисциплінована, якраз ті дві риси, які в нас шанують найменше. Нам би голими грудьми на